Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

Хіба може життя з кошмару перетворитися на казку?

Я ледь могла повірити в те, що відбувається. Зовсім недавно здавалося, що я приречена, все скінчено. Я втрачу свого малюка.

Але всього одна розмова перевернула мою реальність. Усе змінила назавжди.

Ми приїхали в особняк Дем'яна, поклали нашого малюка спати. А потім говорили. Дуже довго. Про все.

Напевно, того дня ми обговорили більше, ніж за весь час наших стосунків. Я й не підозрювала, що Дем'ян може бути таким. Чесним. Відкритим. Прямо розповісти про все, що в нього на серці.

Бодя прокинувся, і ми грали з ним. Разом. Уперше все відбувалося так.

Ми стали парою.

За прекрасним днем настала прекрасна ніч.

Наш синочок спав. З ним залишилася няня. А ми вийшли на вулицю, щоб продовжити розмову, влаштувалися в одній з альтанок. Балакали про все на світі. Легка гіркота виникла від усвідомлення того, як багато часу ми втратили. І все через безглузде непорозуміння. Через страх. А могли б з'ясувати всю суть одразу.

Нічого. Просто доля така. Головне –– зараз ми разом.

–– Кошеня, –– прошепотів Дем'ян, тягнучи мене в спальню. –– Люблю тебе, Катю. Ти моя єдина.

–– Люблю, –– видихнула я, коли він накрив мої губи своїм жадібним ротом.

Усе відчувалося так, ніби відбувалося вперше.

Справжнє чаклунство. Чиста магія.

Раніше близькість із Дем'яном сприймалася інакше. Так, він став моїм першим чоловіком, але все одно ми не були єдиним цілим до кінця. Тепер же нам вдалося відкритися одне одному повною мірою.

Ніжні простирадла. Приглушене світло. Лише яскраве сяйво місяця і зірок проникало в спальню, м'яко підсвічуючи наші сплетені тіла. Тіні відбивалися на стінах. Ми промальовували історію нашого кохання. Зливалися, стикалися.

А по тілу точно електричний струм проходив. Розряд за розрядом. Нас стрясало від шалених емоцій. Почуття загострилися, оголилися до межі. Нерви оголені, серця відчинені. Навстіж. До самої суті.

–– Катруся, –– шепотів Дем'ян і буквально випалював печатки палкими поцілунками. –– Моя Катя. Моя золота дівчинка. Моє кошеня.

А я відповідала йому. Відгукувалася на кожен дотик, на кожен жест. Душа тремтіла та співала. Захлиналася стогонами.

Усе навколо дзвеніло від напруги. Наші рухи відбивалися. Єдиний ритм кружляв нас і захльостував. Ми відбивалися... одне в одному. І в дзеркальній стелі.

–– Ох, Дем'яне, тільки ти міг зробити таку стелю в спальні, –– мої щоки заливала фарба.

–– А що не так? –– порочна усмішка грала на його губах. –– Знаєш, скільки ночей я провів, уявляючи тебе там? У цьому клятому дзеркалі? А тепер ти тут. Так близько. Поруч. Справжня. Чорт, Катю, ти навіть не уявляєш, наскільки ти справжня.

Відповідати йому було важко.

Дем'ян постійно цілував мене, і думки моментально плуталися. Я вже ні про що інше міркувати не могла. Віддавалася вогняному пориву.

Нас захопив шторм. Шторм із чистого полум'я.

–– Дем'яне, –– шепотіла я. –– Ти... неможливий.

–– А ти нереальна.

Вранці ми прокинулися в обіймах одне одного. Разом поснідали, пішли до нашого малюка. Здавалося, ніщо не здатне порушити ідилію.

Наївна. Дурна. Я й забула, що казка може знову стати кошмаром, причому з блискавичною швидкістю.

Наше крихке щастя виявилося просто фантазією. Не витримало удару об скелю реальності.

Лише варто було видихнути, як життя завдало нового удару.