Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

–– Чудово, так мені пощастило?

–– Я дебіл. Ясно тобі? Я просто... чорт, я злякався. Пішов у клуб, влаштував там бійку. Розважався як умів. Але я ні з ким тебе не зраджував. Я б просто не зміг. Після тебе всіх інших тупо відрізало. Нікого не хотів.

–– Дем'яне, та ти ж природжений бабій. Ти в принципі не здатний зберігати вірність.

–– Так було раніше. До зустрічі з тобою.

Він раптом потягнувся і відкрив бардачок, дістав звідти коробочку, стиснув так сильно, що вона заскрипіла під пальцями і дивом не розкололася.

–– Я купив це. До походу в клуб. Купив на емоціях, а потім усвідомив, як сильно попався.

–– Дем'яне, –– мій голос зрадницьки зірвався.

–– Пішов зняти напругу і наламав дров. Клянуся, я ні з ким там не спав. І та дівка просто притяглася слідом, думала, наплести мені, що у нас все було, думала, куплюся на дешеву виставу. Але ні, Катю. Правда в тому, що я тільки одну жінку хочу. Тільки про одну жінку думаю. І вдень, і вночі. Стерва. Ти в мене з голови взагалі ніколи не виходиш. Ясно тобі?

Він скривився і похмурішав.

–– Тоді я навіть зрадів. Ну спершу. Коли ти мене застала з тією брехливою дурепою. Подумав, так буде простіше. Порвати, викреслити. Здавалося, всі ці кляті почуття відпустять. Зникнуть разом із тобою.

Байсаров розреготався.

–– Ні чорта подібного!

Він відкрив коробку і блиск діамантів мене засліпив. Нереальна краса.

–– Дем'яне, ти гарно говориш, але...

–– Подивися на гравіювання. Там дата.

Бодя дрімав.

Я потягнулася за каблучкою, взяла її, покрутила в пальцях і очі самі по собі наповнилися сльозами.

–– Став би я зраджувати тебе того ж дня, коли купив каблучку? Ти сама подумай, Катю. Просто прикинь одне до іншого.

–– Так це... мав бути день наших заручин?

–– Так.

Дем'ян вихопив у мене каблучку. Вдягнув її на мій безіменний палець. Міцно стиснув мою долоню.

–– Ти вийдеш за мене, Катю?

Його хрипкий голос увірвався в саму душу. У серце. Ще кілька хвилин тому я ненавиділа цього чоловіка. Боялася. Зневажала... Хоча ні.

Я ніколи б не змогла ненавидіти його по-справжньому. І зневажати теж не змогла б.

–– Скажи, Катю, –– похмуро зажадав Байсаров. –– Ти згодна?

Дика суміш емоцій захлеснула наче вихор.

Сльози потекли по щоках. Дем'ян подався вперед і став збирати їх губами. Він покривав моє обличчя одержимими поцілунками. Більше нічого не говорив. Але цього й не було потрібно.

–– Так, –– прошепотіла я. –– Згодна.