Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– І що з того? Я няня його доньки! Ще й не та, за кого себе видаю! – випалюю.
– Ну дивись, зараз головне закохати його у себе, а там і правду розкажеш, – заявляє Катя. – Якщо кохає, то пробачить. Хіба ні?
– У тебе все так просто, – бурчу.
– А навіщо ускладнювати? – знизує плечима. – Отже так, довго тут не засиджуйся! День-два – і повертайся до Корсакова, а то гляди ще заміну тобі знайде!
– Сумніваюсь, – зітхаю. – Надя нікого, крім мене, не хоче.
– Це ж чудово! – Катя дивиться на годинник і підводиться на ноги. – Наскільки я розумію, мінятися ми не будемо. Корсаков помітить підміну. Отже, тобі доведеться залишатися там і робити все, щоб Артур у тебе закохався!
Ніяк не коментую слова сестри, тому що для неї все дуже просто, а от для мене – ні. Вона йде, а мій настрій опускається нижче плінтуса. Ще й нога болить. П'ю ліки та лягаю спати. Артур сказав відпочивати, отже, буду це робити.
Будить мене дзвінок у двері. Заледве вдається розліпити повіки й в напівтемряві мчати в коридор. Відчиняю двері, не поглянувши у вічко, і бачу на порозі Давида з пакетами у руках.
– Розбудив? – чоловік розглядає мене з голови до ніг та усміхається.
– Угум, – намагаюсь пригладити волосся і пропускаю його у квартиру. – А що ти тут робиш?
– Артур дав наказ купити продукти та відвезти тобі, – відповідає, а я розгублено витріщаюся на два заповнені пакети.
– Тут їжі на місяць щонайменше, – кажу. – Я не збираюсь стільки тут залишатися.
– Не знаю. Список складала Тетяна Павлівна, – знизує плечима Давид. – Ти як? Краще?
– Угум, – киваю. – Незвично без Наді. Як вона?
– Сумує за тобою, – усміхається. – Я тоді піду. Пізно вже. Лікуйся!
Давид йде, а я дістаю продукти з пакетів і розумію, що тут стільки всього такого, чого б я сама собі ніколи не купила. Стає так приємно, що я усміхаюсь. Все-таки Артур дуже хороший, вкотре у цьому переконуюсь.
Беру в руки телефон і практично набираю його номер, але в останній момент зупиняю себе. Не впевнена, чи варто самій телефонувати. Не знаю, як Артур це сприйме. Саме тому обмежуюсь повідомленням.
“Дякую за продукти. Я не очікувала на такий приємний подарунок.”
Надсилаю повідомлення і чекаю на відповідь від Артура, але зовсім не очікую, що він буде телефонувати. Бачу його ім'я на екрані – і боюсь підняти слухавку.
– Алло! – доводиться зібрати себе докупи та відповісти.
– Я радий, що тобі сподобався мій подарунок, – чути голос Артура телефоном дуже незвично. Чомусь оживають мурахи та бігають тілом…
– Сподобався, але… не треба було, – кажу. – Всі ці продукти дуже дорогі.
– Думаєш, я не можу дозволити собі їх купити? – здається, він усміхається.
– Можеш, але… – і як йому пояснити, що я просто няня його доньки й не заслуговую на такі подарунки? Чи все-таки тут якийсь інший підтекст захований?
– Як твоя нога? Сподіваюся, ти відпочиваєш, – Артур вдало переводить тему, коли розуміє, що відповіді від мене не дочекається.
– Звісно, відпочиваю, – бурчу. – А що мені ще робити?
– І то правда, – хмикає.
– Як Надя? Я сумую за нею… – настрій різко опускається вниз, коли згадую цю дівчинку.
– І вона сумує. Не хвилюйся. Скоро ви побачитесь, – говорить Артур. – Відпочивай, Катю. Чим швидше твоя нога прийде в норму, тим швидше ти повернешся до нас.
– Угум. Бувай! – закінчую виклик першою і дивлюсь на темний екран.
Якось неправильно все це. Артур відправив мене зі свого дому, хоча я могла спокійно залишатися там. Яка різниця, де лікуватися?
Невже він навмисне це зробив? А може, Корсаков теж щось до мене відчуває і, злякавшись цих почуттів, відправив мене додому? Якщо це правда, я можу і не повернутись туди…
Чому це так сильно мене лякає? Це ж наче добре. Не доведеться більше брехати.
Мабуть, річ у тім, що я хочу повернутися. Хочу, тому що не можу без Наді. І без її тата також…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей», після закриття браузера.