Читати книгу - "Весь світ у кишені"

— Що там таке? — запитав Морґан, помітивши, як зблід Ед.

Джипо також вигулькнув, порвавши сорочку в процесі звільнення.

Він стояв із моторошним виразом обличчя. Кров, що крапала на нього, тепер стікала щоками та шиєю.

— Він живий! — видихнув Джипо. — Я чув його! Він рухається!

Морґан закляк.

— Але він не може скористатися радіозв'язком чи зіпсувати замок. Ці кнопки мають працювати від батареї! Ну ж бо, Джипо, відчини жалюзі. Ми мусимо дістати цього хлопця!

— Не я! — відказав Джипо, відсахнувшись назад. — У нього ж є пістолет, правда? Коли я відчиню ролети, він мене вб'є!

Френк, завагавшись, знову зиркнув у вікно. Вони саме сповільнювалися на перехресті допоміжної дороги й автостради. Коли Кітсон зупинив «б'юік», Морґан зміг розгледіти автостраду, переповнену швидкими машинами.

Якщо хлопець у броньовику почне бахкати, постріли можуть почути.

Морґан не знав, що робити.

— Краще зачекати, Френку, — сказав Блек. — На автостраді завжди багато копів. Якщо вони почують стрілянину...

— Ну так. Добре, почекаймо.

Джипо полегшено видихнув і сів навпочіпки. Витягнувши носову хустинку, він витер кров з обличчя та шиї.

Морґан підійшов до броньовика, приклав вухо до сталевої панелі, що захищала вікно, й прислухався. Він нічогісінько не чув. Постояв так кілька секунд, а тоді зиркнув на Блека.

— Нічого. Ти певен, що чув його?

— Так. І він рухався.

— Джипо, — розвернувся до нього Морґан. — Ану не сиди крячкою! Оглянь задню частину броньовика. Чим раніше ти почнеш над ним працювати, тим швидше ми заберемо грошву!

Італієць підскочив і проштовхався повз Морґана до панцерника.

«Б'юік» знову поїхав. Зиркаючи у вікно, Морґан побачив машини, що обганяли їх на завантаженій шестисмуговій автостраді. Він тішився, що Кітсон не перевищує тридцяти миль за годину. Фургон тепер легко ковзав рівною поверхнею дороги.

Джипо оглянув задню частину броньовика, і його серце впало в п'ятки. Він саме так і думав: робота майстерна. Двері прилягали так щільно, що шансу відірвати їх не було. Посеред дверей був циферблат, схожий на ті, що чіпляють на звичайні сейфи. Біля циферблата розташувалося крихітне віконце, захищене броньованим склом. Крізь скло Джипо міг розгледіти число. Він знав: якщо перевернути циферблат, число зміниться. Щоб відчинити двері, доведеться знайти точну комбінацію цифр, а для цього потрібен гострий слух та чутливі — і що головне — спокійні пальці.

— Який він? — запитав Морґан, обходячи задню частину броньовика й зупиняючись біля Джипо.

— Доволі складний, — відказав італієць. — Як я й казав, знадобиться час, аби підібрати правильну комбінацію.

— Є шанси просто вибити двері?

— Жодних. Поглянь, з якого матеріалу вони зроблені! Можливо, я міг би прорізатися всередину, якби мав час.

— Спробуй підібрати комбінацію, — сказав Морґан. — До приїзду в кемпінг у нас іще хвилин сорок. Починай негайно.

Джипо глянув на боса так, наче подумав, що той блекоти наївся.

— Просто зараз? Як мені це робити, з усім цим рухом і галасом? — гарячково запротестував він. — Мені ж прислухатися потрібно. А з таким інтенсивним трафіком я нічогісінько не почую.

Френк нетерпляче кивнув, але стримався.

Біль у боку ставав усе сильнішим, та чоловік опанував себе. Він знав: натиснути на Джипо надто рано було б фатальною помилкою. Тож думки Френка повернулися до водія у броньовику. «Усе надто ускладнилося», — подумав Морґан, вмощуючись на підлозі. Справа може виявитися навіть гіршою, ніж він очікував.

Він ударив по сталевому боці броньовика стиснутим кулаком.

— Тут же мільйон баксів, — сказав він. — Подумайте про це! Отут, за цією клятою стіною! Мільйон баксів! І ми дістанемо їх! Хай навіть це буде останнім, що ми зробимо!

Кітсон був таким зайнятим, намагаючись втримати «б'юік» на поворотах дороги, доки мчав до автостради, що не мав змоги звертати увагу на Джинні. Та щойно він вивів машину на шосе і під колесами опинилося рівне покриття, юнак трішки розслабився.

Джинні відхилилася назад, розглядаючи швидкі машини, що пролітали повз них. Ще досі дуже бліда, вона стиснула руки між колінами, щоб приховати тремтіння. Кітсон весь час думав про людину в броньовику. Його жахала думка, що доведеться відчинити панцерник і витягнути тіло. Чи вдалося водієві подати радіосигнал? Чи не їхали вони зараз просто у поліційну пастку?

— Якщо той хлопець увімкнув радіосигнал, — сказав він, не в змозі більше мовчати, — ми можемо вскочити в халепу.

Джинні втягнула голову в плечі.

— Ми нічого з цим не можемо вдіяти.

— Справді, — відповів Кітсон, але ці слова його не заспокоїли. — Я радий, що хоча б у фургоні не їду. Певно, там доволі кепсько.

— Слухай! — різко перебила Джинні.

У Кітсона схололо на душі, коли він почув далеке слабке виття поліційної сирени. Машини, що рухалися смугою швидкісного руху, автоматично перемістилися на повільніші смуги, звільняючи дорогу. Виття сирени наростало. А тоді Кітсон побачив, як до них наближається поліційна машина. За нею — четверо патрульних на мотоциклах і ще дві поліційні машини. Вони проривалися крізь трафік на швидкості понад вісімдесят миль за годину.

Джинні й Кітсон перезирнулися.

— Здається, ми саме вчасно забралися з тієї дороги, — хрипко зауважив Апекс.

Дівчина кивнула.

Вони рушили далі. Та за кілька миль помітили, що рівномірний рух машин сповільнився, а далеко попереду низка авто просто-таки повзла.

— Блокпост, — сказав Кітсон. Його почав проймати холодний піт. — Це може нас потопити.

— Тільки не втрачай голови, — попередила Джинні.

Машини перед «б'юіком» повзли все повільніше, а згодом і зовсім спинилися.

Настала довга пауза, потім рух відновився.

Кітсон повільно, закляклими руками, вів «б'юік» за довгою колоною машин. Посеред дороги розташувалися дві поліційні машини, що перегородили шлях, лишивши для водіїв лише тоненьку смугу. Біля авто стояли шестеро офіцерів. Вони нахилялися до кожної машини, коли та зупинялася. Поліцейський коротко перемовлявся з водієм, а тоді відпускав його.

Джинні мовила:

— З ним говоритиму я. Лиши це на мене.

Алекс швидко зиркнув на дівчину, дивуючись її витримці. Він замислився, про що ж думає трійця у фургоні. Вони ж не бачили блокпоста, а тому могли тільки здогадуватися, чому рухаються настільки повільно. І знову юнак подякував долі, що не перебуває там. Кітсон лише сподівався, що Джипо не викине якогось коника.

За десять хвилин — десять хвилин, які витягнули Кітсонові нерви в струну — вони нарешті доповзли до блокпоста.

Джинні навмисно підтягнула