Читати книгу - "Загальний аналіз (збірник)"

назад, і, коли повернулись на місце, у якому й досі товпилися цікаві, Кнєзь рвучко скочив на коня, а Азар’ян, нагримавши на всіх і розігнавши юрбу, розпорядився поховати рештки нещасної родини десь поблизу, біля пагорбів. Потім він обрав двох гриднів, яким і наказав проїхати кінно вгору за течією на відстань денного переходу. * * *

Очамимря прокинулась, як завжди тепер, від голоду. Учорашньої здобичі на місці не виявилося, лише застояна вода ще трохи відгонила кров’ю. Натомість у повітрі стояв запах диму. Цей запах домішувався до духу тих дивних істот, смачніших за які ящірка ще не куштувала.

За ніч вона вилежала в піску тепле кубельце, і тепер, підвівшися з нього, відчула, як холодить живіт ранковий вітерець. Від цього почуття голоду ще посилилося. Очамимря роззирнулася навсібіч.

Прибережні верболози далі за течією рідшали. За ними виднілися якісь високі, звужені догори купи чи то очерету, чи деревини. Звідти й долинав запах диму, принесений прохолодним ранковим вітром. Легкі хмари в небі розходилися, танули, над деревами вже простягалося паралельно землі сонячне проміння, від якого червоніли вершечки прибережних пагорбів.

Очамимря подивилася собі під ноги. За останні дні вона помітно побільшала. Посередині спини прорізався колючий гребінь. Лапи вже вгрузали в пісок майже до половини колін, тож зараз вона повільно пішла не мілководдям, а берегом, притолочуючи менші кущі й протискаючись поміж більшими, передбачливо обминаючи дерева й намагаючись не зчиняти зайвого шуму. Хвіст, який волочився позаду, трохи шурхотів, але вона доволі швидко призвичаїлась тримати його в напруженому стані, і зрадливий шурхіт припинився.

Попереду, над Рікою, щось зарухалося. Очамимря вповільнила свій хід, присіла на всі чотири лапи й почала сторожко вдивлятися. Запах був незнайомий. На тонких і високих ногах, тупаючи твердими копитами, до води наближалися невідомі істоти, завбільшки десь як вона сама. Чутливі голови на високих шиях видавали форкання й іще якісь високі звуки. Очамимря поповзла, скрадаючись поза кущами. Було зрозуміло, що істоти йдуть напитися води, і саме тоді на них можна було напасти.

Очамимря знайшла вигідне місце за розлогою вербою, похиленою до самісінької води, й, нечутно переставляючи лапу по лапі, сповзла на пісок. Істоти, помахуючи хвостами, зайшли у воду десь до колін і з тихим форканням понахиляли голови. Було видно, як рідина пульсує їхніми горлами. Від них різко й пряно пахло потом. Очамимря напружилась перед стрибком. Істоти, зробивши по ковтку, знову опустили голови до води. Ящірка метнулася вперед!..

Вона загаялась лише на мить, зволікаючи з ударом. Не змогла одразу визначитися, кого атакувати. Ближче до неї перебувала більша з істот, напевно самець, затуляючи собою меншу, ту, що видавалась піддатливішою. Та більша з істот, відчувши небезпеку, стрімко здійнялася дибки, шарпнулась назад і, налякано скрикнувши, кинулась на берег, скидаючи копитами вогкий пісок. Менша ж, навпаки, із переляку кинулася вперед, у хвилі, і, витягнувши голову над водою, попливла за течією паралельно берегові. Очамимря спинилась, коротко ревнувши. Переслідувати здобич на березі було незручно й небезпечно, тож вона вбігла у воду й щосили попливла за меншою з істот. У цей час самець, трохи очунявши від переляку, із тупотом вибіг на пагорб і пронизливо заіржав. Істота у воді відповіла йому подібним високим скриком. До неї залишалося вже зовсім небагато, і Очамимря, загрібаючи хвостом, спробувала зайти з лівого боку, заганяючи жертву від берега на глибину.

У цей час від берега, окрім іржання самця, долинули іще якісь звуки. Коротко повернувши голову, Очамимря краєм ока вхопила, що кілька двоногих істот – отих, найсмачніших! – Метушаться, перебігаючи все ближче й ближче до води. Вони кричали й вимахували верхніми кінцівками. Рішення ящірка прийняла миттєво: набагато легше вилізти на берег і поласувати такими безборонними й смачними істотами, аніж переслідувати щось досить сильне й невідомо яке на смак. Вона круто повернула й, розбиваючи хвилю, спрямувалася до берега.

На її превеликий подив, істоти не кинулися навтьоки. Вони лише збилися докупи, і ящірка розгледіла, що кожна з них стискає в передніх кінцівках якийсь шматок деревини. Передня з істот опустилась на коліно, почувся легенький свист повітря, і щось дзьобнуло ящірку біля ока. Друга гостра скалка вдарила прямо між очей, але відскочила: панцир на Очамимрі наріс уже грубий і міцний. Із кількох наступних стріл тільки одна досягла мети й неглибоко встромилась під нижню губу, у горло. Шкіра в тому місці не була такою жорсткою, і ящірка відчула легкий колючий біль. Вона заревла й поповзла з води на берег, роззираючись ліворуч-праворуч, вибираючи, якій із істот завдати удару. Мисливський інстинкт підказував обрати найслабшу, найменшу жертву: інші мали в такому разі розбігтися. Але істоти збилися щільним табунцем, скерувавши гострі шматки деревини в її бік. Ящірка зупинилась уже зовсім близько, всього за кілька кроків від здобичі – такої дивної, чомусь не наляканої. Тобто вона розуміла, відчувала, що істоти таки налякані, але не могла збагнути, чому вони не кидаються тікати. Це полегшило б їй переслідування й напад. Тим часом істоти зробили неймовірне й неперед-бачуване – Вони всі разом рушили вперед, назустріч їй. Довгі шматки деревини стриміли перед ними своїми загостреними кінцями. Ящірка напружилася, все ще не наважуючись на стрибок. Найменшої, найслабшої, жертви не було. Кілька окремих істот раптом перетворилися на більше й сильніше створіння, єдине в своїх рухах і діях.

Очамимря позадкувала. Вона відчула той уже майже забутий страх перед коршаком у небі, який охоплював її, коли вона ще була маленькою і на неї раптово згори напливала якась тінь. Утамувати голод не вдалось. Лють і невдоволення примушували ящірку нервово посмикувати напруженим хвостом. Вона зійшла піщаним берегом у воду й, досягнувши достатньої глибини, попливла за течією, загрозливо ревнувши на прощання. Зграйка двоногих на березі нерухомо дивилась їй услід.

Нагода потамувати голод трапилась несподівано швидко. Довгонога й довгошия істота, якої вона не наздогнала у воді, остаточно знесилівши, таки прибилась на піщану мілину, що переходила в довгий острівець, майже позбавлений рослинності. Істота лежала у воді, її ноги відмовлялися слухатись, тож, коли Очамимря завважила шию й голову, які стирчали з води, і підпливла ближче, вона почула тільки слабке, знеможене іржання. Жодного опору істота не чинила – не кусалася й не хвицалася, тільки кілька разів здригнулася, коли Очамимря наблизилася впритул. Перекусивши довгу тремку шию,