read-books.club » Інше » Італійські казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Італійські казки"

236
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Італійські казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: Інше / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 40
Перейти на сторінку:
спокій і вирішив будь-що її здобути.

— Слухай, Джеппоне, — сказав він, погладжуючи свою лисину, — позич мені на якийсь час цю скриньку. Ну, хоча б на місяць. Дуже вже ця штука…

— Ви ж добре знаєте, що все на полі в мене загинуло, — відповів Джеппоне, — і без скриньки моя родина помре з голоду.

Почувши таку відповідь, П’єр Леоне скипів:

— Я ж тільки позичаю в тебе скриньку і дам тобі замість неї зерна й овочів. А не захочеш віддати по-доброму — силою заберу!

Що міг удіяти бідолашний Джеппоне? Віддав він скриньку П’єрові Леоне і пішов, похнюпивши голову, сумний додому. Зустрівшись із дружиною, він і розмовляти з нею не схотів.

А багатій П’єр Леоне й не думав дотримуватися своєї обіцянки. Він прислав мішок зерна, та й то прілого, а за все інше забув.

Тим часом у родині Джеппоне знову не було чого їсти. І все через язикату Лючію, селянинову дружину. Бідолашному Джеппоне тепер хоч сядь та й плач. Тому набрався він духу і ще раз пішов до Трамонтана просити допомоги.

Ледве-ледве придибав він гірською стежкою до замку Дженевіно й постукав у кам’яну браму. З вікна визирнула вітрова дружина й запитала:

— Хто там?

— Це знов я, Джеппоне…

Аж раптом до вікна підходить Трамонтан і грізно питає:

— Кажи, чого прийшов?

— Любий мій вітре, ту скриньку в мене забрав господар…

— А звідки ж він дізнався про неї? — здивувався вітер.

— Та дружина вибазікала. І тепер ми знову з голоду пухнемо. Допоможи мені, добрий вітре!

— Я ж казав, щоб ти нікому не віддавав скриньки. Ти мене не послухався — от і бачиш, як воно тепер. Ні, більше я тобі не допомагатиму. Вертайсь додому, роззяво!

— Зглянься, вітре! Допоможе востаннє!

— «Востаннє, востаннє!» — прогув вітер, узяв із столу золоту скриньку і подав її Джеппоне: — На, бери, але не відчиняй її, доки геть не виголодаєшся.

Схопив радий Джеппоне скриньку, заховав її та й гайда мерщій додому. Довгенько він біг, дуже притомився, а ще дужче схотів їсти. Присів на пеньок, відчинив скриньку й сказав:

— А подай лиш хліба, сиру та води!

І враз де не взявся здоровило з києм та як почав з усієї сили молотити Джеппоне по спині! У бідолашного чоловіка аж кістки всі затріщали.

Тоді Джеппоне швиденько зачинив скриньку — і здоровила як і не було.

Трохи відсапавшись, Джеппоне ледве дотяг ноги додому.

Не встиг порога переступити, як дружина запитує:

— То як, Джеппоне? Вітер Трамонтан не дуже розгнівався на нас? Чим-небудь допоміг тобі?

— Допоміг, та ще й як, — насилу вимовив Джеппоне. — Дав скриньку, тільки не таку, як та, бач — золоту. Сідай до столу і проси, зараз вона тебе почастує.

— А дітей покликати? Вони теж голодні, — сказала Лючія.

— Ні, не клич, хай краще надворі побудуть.

Не встигла Лючія відчинити скриньку й сказати: «Дай хліба та сиру», як з неї вискочив здоровило з києм і заходився періщити жінку по спині. Лючія не своїм голосом залементувала і стала благати… Джеппоне пожалів дружину і зачинив скриньку, а потім сховав її у скриню.

Надвечір Джеппоне сказав дружині:

— Біжи до господаря й скажи йому, що я вже вернувся й приніс золоту скриньку, куди дорожчу за ту, срібну.

Побігла Лючія до господаря, а той, ще й не поздоровкавшись, відразу питає:

— То як, вернувся вже чоловік?

— Вернувся, вернувся, синьйоре П’єре Леоне. Та ще й таку скриньку приніс, що куди тій першій! Вся зі щирого золота, і тільки-но їй накажеш, вона вмить подає обід. Та ще який! Але цієї скриньки чоловік уже нікому не віддасть.

— А мені й не треба, — сказав багатій, а сам негайно послав по Джеппоне. Прийшов селянин, а багатій сидить і тримає срібну скриньку в руках — ту саму, що він відібрав у Джеппоне.

— Ото добре, любий мій Джеппоне, що ти повернувся живий і здоровий! — вигукнув П’єр Леоне й широко посміхнувся. — Кажуть, ти приніс золоту скриньку, ще дивовижнішу від моєї?

— Щира правда, синьйоре. Вона тут, при мені.

— Ану ж покажи! — нетерпляче вигукнув П’єр Леоне і вже простяг свої жадібні руки…

— А ви не заберете її собі, як ту?

— Присягаюсь, що не заберу! Дай тільки поглянути на неї.

Джеппоне витяг скриньку, яка заблищала, наче сонце, але в руки П’єрові Леоне не дав.

Багатій від нетерплячки аж засовався на стільці:

— Слухай, Джеппоне… Я віддам тобі оцю, срібну… — Він затнувся, помовчав якусь мить, а тоді додав — І ще дам п’ять мішків зерна.

Джеппоне, звичайно, згодився на такий обмін. Він віддав багатієві золоту скриньку, взяв і сховав срібну, навантажив п’ять мішків зерна на віз і, від’їжджаючи, сказав господареві:

— Тільки пам’ятайте, синьйоре: оцю скриньку можна відчиняти лише тоді, коли дуже зголоднієте. Бо вона не виконає вашого бажання.

— А нам саме так і треба! — вигукнув П’єр Леоне. — Завтра завітають до мене в гості друзі. Я спочатку змушу їх гарненько виголодатись, а тоді відчиню скриньку й накажу: «Подай м’яса, вина і фруктів!» Гості й не зоглядяться, як обід буде на столі.

Опівдні другого дня у П’єра Леоне було вже повно гостей, таких самих багатіїв, як і він. Дивляться вони — в печі не топиться, в коморі — порожньо.

— Скидається на те, що П’єр Леоне й не думає нас сьогодні пригощати, — загомоніли між собою гості.

— Не турбуйтеся, — заспокоював їх священик Маттео, один із найбільших ненажер і скупарів. — Я вже все вивідав. Як тільки настане час обіду, П’єр Леоне відчинить чарівну скриньку — і стіл буде

1 ... 34 35 36 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Італійські казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Італійські казки"