Читати книгу - "Репетитор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На нижній сходинці передпокою сиділа Віра і всерйоз примірялася чорним маркером до білої стіни. Уздрівши його, шарпнулась і сховала маркера за спину.
Довго, напевно, примірялася, чекаючи, коли хтось змилостивиться і вийде. Хай навіть нагримає, але вийде з того забороненого світу під моторошною назвою КАБІНЕТ.
Самотня королева, не вільна навіть на свій розсуд порозмальовувати стіни. А навіщо тоді білі стіни, якщо по них не можна малювати?
— Гарний перстень, — присів він, опиняючись нарівні з нею, — ніс у ніс, очі в очі. Вигнанець і королева.
— Та так, — здвигнула плечима, крадькома милуючись простою каблучкою з пластмасовим камінчиком. — Стасик подарував, — додала спишна.
— А він хто, твій Стасик?
— Він не мій, — закопилила губу. — Просто Стасик.
— Тоді переказуй просто Стасику привіт від мене.
— Угу. А можна, я і Ляні передам? Ми з нею на мроже ходим.
— На морозиво? Можна. А… Стасик з вами теж ходить?
— Та де, — махнула вона рукою як саправжня жінка, і презирливо пояснила: — У нього горло.
«Бідний Стасик. Лишитись без морозива та ще й з горлом».
— Ну, я пішов…
— Угу.
Здається, все. Він подумки окинув простір навколо себе. Тільки тепер зрозумів, ЩО в цьому домі було не так: жодної живої чи неживої рослини, жодної непотрібної дрібнички чи прикраси. Незавершеністю, необжитістю, незатишністю ця квартира нагадала йому його власну, де, звиклий до кожного порожнього кутка, він багато років поспіль прокидався з відчуттям, що тут все не так, як мало би бути.
Акваріумом без водоростей видалася йому квартира його батька увечері останнього дня серпня. Акваріумом з маленькою золотою рибкою, яка не любила хробаків і якій інколи бракувало повітря.
Місяць другий— Знаєш, чоловіче, скільки серед цієї старечої макулатури можна знайти скарбів?
— Скільки?
— Ну, чому ти все розумієш так буквально, Андрію? Книжковий ринок — це ковток свіжого повітря для убогої інтелігенції, яка не має коштів на книгарні, але не може обійтися без мудрого слова. Не те, що ти.
— Давай, Славку, ти в нас будеш по мудрих словах, а я… по свіжому повітрю.
— Рости тобі ще, чоловіче, і рости. О-на-на! «Буддизм. Антологія мислення». Повний андеґраунд. Скільки? П’ять? Та за таку книженцію п’ятдесят замало! Але раз ви просите, хай буде п’ять. Вже ні? Шкода. Я б собі купив, якби була за п’ять… Не дивись так на мене. Може, я психологічний експеримент проводив, теорію в життя втілював.
— Можна, я перейду на другий бік вулиці, а ти тут проводь, втілюй?..
— Боягуз. Треба зайнятись твоїм ростом. Сідай. Сідай-сідай, є розмова.
— Славку, відколи ти заводив розмови на кам’яному валу, в дощ і з сухим горлом?
— Відколи ти зв’язався з поважними людьми. Ти хоч знаєш, на якому рівні обертається твій хірург?
— Я в нього більше не працюю.
— Отже, тобі не цікаво. О’кей. Я пішов по «Буддизм».
— Говори.
— Я так і знав. Вдаєш байдужого, а сам… Ти хоч впевнений в тому, що тобі мама нарозповідала?.. Мовчу-мовчу!
— Говори!
— Ого! «Хай буде так, як має бути, навіть якщо і не так»? Доводжу до твого відома, що твій хірург — людина далеко не проста. Ні, вибився він в хірурги власними силами, але розкрутитися йому помогли. Його жінка була дочкою одного з місцевих авторитетів… чи депутатів, я вже не уточнював. Кажуть, що хірурга досить довго не допускали до неї, поки він не розізлився і на одну з презентацій, де була вся елітна тусовка, приніс валізку, нашпиговану хірургічними інструментами. Розкрив її просто на столі з їдзеням, одягнув рукавички і запросив до операційної. Всіх бажаючих. За безплатно. Поки сек’юріті гадали, чи розцінювати це як теракт, а скальпель — як зброю, він зняв рукавички і заявив, що вони втратили чудову нагоду, бо прийде час, коли до нього будуть шикуватись черги, і всі тут присутні, перш ніж потрапити до нього в операційну, змушені будуть добряче повивертати свої кишені. Майбутньому тестю це сподобалось, і він дав «добро» на весілля. Відтак його кар’єрі ніщо не заважало, він поїздив світом, побачив, як там оперують, повчився, понавозив сюди заморської апаратури, відкрив у співавторстві з родаками приватне відділення, заснував фонд «Віра», одне слово, гроші довкола нього закрутилися чималі. Але, як кажуть ті, хто стоять до нього у черзі і відраховують доляри, — він того вартий. Ось так, чоловіче. Що скажеш?
— У кожного є своя слабина.
— Що?!
— Я впевнений у тому, що мені розповіла мама. На сто відсотків.
* * *Правда — вона як дощ. Інколи дрібно січе — бридка, дошкульна правда, — залазить за комір, в очі, і не сховатися від неї під парасолею. Інколи — рвучко періщить по обличчю, видирає парасолю з рук, і потрібно добре позачиняти вікна й двері, аби вона не прорвалася досередини.
А буває правда тепла і смішна, коли з краплинами води бавиться сонце і не може ними натішитися, і ти не знаєш, що робити з зайвою парасолею. Таку правду називають сліпою. Хоча так, здається, називають лише дощ.
Сліпий — значить незрячий. А незрячого може скривдити кожний брехун. Тому, напевно, теплих і смішних правд так мало.
…Андрій дивився у вікно на марудний вересень і рахував поверхи. З якого треба стрибнути вниз, Щоб стовідсотково розбитися? Щоб
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репетитор», після закриття браузера.