Читати книгу - "Гарун і море оповідок"

Крізь відчинений ілюмінатор за кілька кроків від Культмайстра в Корабель Пітьми почали заповзати якісь химерні вусики. Величезна безформна маса рослинности, серед якої була єдина квітка бузкового кольору, рухалась напрочуд швидко. Гарунове серце від радости мало не вистрибнуло з грудей.

 — М… — почав було він, але потім припнув язика. Так, Малі вдалося уникнути полону (як потім довідався Гарун) тільки тому, що він прикинувся мертвим корінням. Він обережно підплив до Корабля Пітьми, а тоді за допомогою присосків на кількох вусиках піднявся на корабель, як повзуча рослина. Коли ж йому вдалося залізти всередину й набрати Малі-подібної форми, на судні завила сирена тривоги:

 — Тривога! На борту сторонній!

 — Увімкнути пітьму! — заверещав Хаттам-Шуд, а награна млявість спала, як маска. Малі на великій швидкості рухався в напрямку Генератора. Дістався він гігантської машини ще до того, як були ввімкнені пітьмильники, при цьому уникнувши рук багатьох чупвальських вартових, зір яких не дозволяв як слід бачити у напівтемряві (незважаючи на їхні досить модні темні окуляри). Не гаючи часу, Плавучий Городник підстрибнув у повітря, розчепірився в усі боки й упав корінням і щупальцями на Генератор, залазячи ними в усі його куточки й щілини.

Одразу почулися якісь грюки і стуки, порвалися ланцюги, забуксували шестерні — і потужний Генератор, гучно вібруючи, затих. Припинилося постачання енергії по всьому Кораблі: не шуміли шестерні, не вищали коліщата, не стугоніли підйомники, не шипіли фільтри, не скреготіли преси, не гуділи холодильні установки, не накопичували отруту отрутонакопичувачі, не впорскували трутизну в океан отрутовпорскувачі. Геть усе виробництво зупинилося!

 — Слава Малі! — підбадьорював його Гарун. — Ну ти й даєш, пане, просто чудово!

На Малі великими силами накинулася чупвальська варта, намагаючись голіруч відтягти його від Генератора, б’ючи його сокирами й мечами, проте істоті, що зуміла протистояти концентрованій отруті, яку Хаттам-Шуд скидав в Океан Оповідок, усе це було завиграшки, як укуси бліх. Він висів на Генераторі, аж поки не переконався, що за короткий час його не відновити. Прикипівши до машини, він заходився по-городницькому бадьоро співати бузковою квіткою, що слугувала йому ротом:

«Гаразд, — сказав собі Гарун, помітивши, що Хаттам-Шуд дивиться тільки на Плавучого Городника. — Вперед, Гаруне. Тепер твоя черга. Зараз або ніколи».

Капсулу Світла, «для екстреного випадку», він усе ще тримав під язиком. Швиденько взяв її зубами й розкусив.

Світло, що вдарило з його рота, було яскраве, як сонце! Чупвали навколо нього, геть чисто засліплені, забувши про обітницю мовчання, верещали й проклинали все на світі, схопившись за очі. Навіть Хаттам-Шуд похитнувся від такого сяйва.

Гарун був швидкий, як ніколи у своєму житті. Він вийняв Капсулу Світла з рота й тримав її над головою, освітлюючи нутрощі всього корабля. «Яйцеголові з Будинку ПНСП таки щось тямлять», — подумав з подивом Гарун. Тепер він біг щодуху, адже секунди спливали. Минаючи Хаттам-Шуда, він вихопив з його руки мозок Алежа-Одуда. Добіг до шафи із захисним одягом для водолазів. Хвилина минула.

Поклавши мозок Алежа-Одуда в кишеню нічної сорочки, Гарун намагався одягти водолазний костюм. Капсулу ж Світла поклав на перила, щоб мати вільні обидві руки.

 — Як же він одягається? — простогнав Гарун у відчаї, а водолазний костюм ніяк не хотів налазити. (Авжеж, одягти його поверх червоної нічної сорочки з пурпуровими латками нелегко.) А секунди спливали.

Хоча Гарун був зосереджений на вдяганні водолазного костюма, проте помітив кілька важливих речей: наприклад, що Хаттам-Шуд ухопив Якщоба-Джина Води за голубі бакенбарди. Він також помітив, що ніхто з чупвалів не мав тіней! А це могло означати тільки одне: Хаттам-Шуд показав своїм найвідданішим прибічникам із Союзу Застібнутих на Блискавку Губ, як відокремлюватися від тіней. «Отже, всі вони — тіні, — збагнув він. — Судно, вся