Читати книгу - "Гарун і море оповідок"

шестерні, вищали коліщата, стугоніли підйомники, шипіли фільтри, скреготіли преси, гуділи холодильні установки! А Хаттам-Шут тим часом стояв собі на високому містку, недбало перекидаючи з руки в руку мозок Алежа-Одуда. Як тільки Гарун з Якщобом (і, зрозуміло, їхні вартові) підійшли до нього, він сухо почав пояснювати.

Гарун змушував себе слухати, хоч Культмайстер мав настільки занудливий голос, що вже за десять секунд можна було заснути.

 — Ось змішувач отрути, — казав Хаттам-Шуд. — Нам потрібно дуже багато різної отрути, тому що кожна оповідка в Океані знищується по-своєму. Для знищення веселої оповідки треба перетворити її в сумну. Для знищення пригодницької треба зробити її надто повільною. Для знищення детективної потрібно зробити так, аби злочинця вгадали всі одразу. Для знищення любовної необхідно перетворити її в оповідку про ненависть. Для знищення трагічної оповідки треба зробити так, аби вона викликала нестримний сміх.

 — Для знищення Океану Оповідок, — прошепотів

Якщоб-Джин Води, — без Хаттам-Шуда не обійтися.

 — Кажи що хочеш, — відреагував Культмайстер.

 — Говори, поки говориться.

І продовжував свої страхітливі пояснення.

 — Я встановив, і це — доконаний факт, що кожна оповідка має свою антиоповідку. Маю на увазі, що кожна оповідка, а отже, кожен Оповідний Потік має свою власну тінь, якщо додати антиоповідку до оповідки, то вони знищують одна одну, от і все — бінґо. Тепер ще таке: ми маємо нагоду побачити синтез цих антиоповідок, цих тіньових оповідок. Так! Я можу змішувати їх ось тут, у лабораторних умовах, і виробляти найбільш концентровану отруту, від якої не виживе жодна оповідка у вашому безцінному Океані. В Океан ми випускаємо лишень концентровану отруту. Ви вже мали можливість побачити, наскільки густа ця отрута, густа як патока. Тому що всі оповідки-тіні збиваються докупи. Поступово вони розчиняються в усьому Океані, й кожна атниоповідка шукає свою жертву. Щоденно ми синтезуємо й виливаємо в океан свіжі порції отрути! Щодня ми знищуємо нові казочки! Вже недовго лишилося чекати, коли Океан буде мертвим, холодним і мертвим. Коли ж його поверхню таки скує чорна крига, це означатиме, що моя перемога остаточна й безповоротна.

 — Чому ви так ненавидите оповідки? – випалив Гарун ошелешено. — Оповідки дарують радість…

 — Світ — не для радости, — відповів Хаттам-Шуд.

 — Світ — для Влади над ним.

 — Який світ? — витиснув із себе Гарун.

 — Твоїм світом, моїм світом, всіма світами, — почулося у відповідь, — хтось Править. А в кожній оповідці, в кожному Оповідному Потокові живе світ, оповідний світ, яким я не можу Правити. Ось тобі й причина.

Тепер Культмайстер показав на охолоджувальні машини, в яких зберігали отруту, себто антиоповідки, за низьких температур. А тоді показав величезні фільтраційні установки, які виловлювали домішки з отрути, після чого вона ставала стовідсотково чистою, стовідсотково вбивчою. Відтак пояснив, чому отруті в процесі виробництва необхідно якийсь час відстоятися у казанах на палубі: «Якість антиоповідок, так само як і якість хорошого вина, поліпшується, якщо перед розливанням вони трохи «подихають» свіжим повітрям». Після одинадцяти хвилин Гарун перестав дослухатися. Він ішов за Хаттам-Шудом і Якщобом уздовж високого вузького помосту, аж поки вони дісталися іншої частини корабля, де чупвали складали величезні й загадкові шматки чогось схожого на тверду чорну ґуму.

 — А тут, — почав Культмайстер (і щось у його голосі привернуло увагу Гаруна), — ми монтуємо Затичку.

 — Яку Затичку? — вигукнув Якщоб. До нього прийшов страшний здогад. — Але це не…

 — Ви не могли не помітити величезного крана на палубі, — промовив своїм монотонним голосом Хаттам-Шуд. — Ви не могли не помітити ланцюгів, що спускаються у воду. На другому кінці кожного ланцюга наші водолази швидкими темпами монтують найбільшу і найпотужнішу Затичку, яка коли-небудь існувала. Доводжу до вашого відома, мої шпигуни, що вона вже майже готова. За кілька днів ми її використаємо за призначенням. Ми закоркуємо Затичкою — так, так! — Джерело, себто Джерело Джерел, яке розташоване саме під кораблем на дні океану. Допоки Джерело б’є, чисті, неотруєні, оновлені Оповідні Води підніматимуться вгору в Океан, тому ми можемо виконувати нашу роботу лишень наполовину! А з нашою Затичкою Океан утратить усю свою силу й не зможе протистояти моїм антиоповідкам, тому все закінчиться вже дуже-дуже скоро. Тоді, Джине Води, твоїм ґупізирянам нічого іншого не залишиться, як змиритися з перемогою Безабана.

 — І не подумаємо, — відповів Якщоб, але його слова прозвучали непереконливо.

 — А як водолазам удається перебувати в отруйній воді й лишатися неушкодженими? — запитав Гарун.

Хаттам-Шуд усміхнувся сухою посмішкою.

 — Бачу, ти знову слухаєш, — сказав він. — Вони одягнені у захисний одяг. Ось у цій шафі я тримаю безліч таких костюмів.

Він повів їх далі попри зону монтажу Затички до майданчика, на якому стояла найбільша на всьому кораблі машина.

 — А це, — промовив Хаттам-Шуд своїм гундосим монотонним голосом, але з якоюсь ноткою гордости, — наш Генератор.

 — І що він робить? — поцікавився Гарун, який не відзначався технічним складом розуму.

 — Перетворює механічну енергію в електричну за допомогою електромагнітної індукції, — відповів Хаттам-Шуд. — А хіба ти не знаєш такого?

Однак Гарун не втратив самовладання:

 — Себто він живить енергією все ваше виробництво?

 — Саме так, — відповів Культмайстер. — Бачу, освіта не пасе задніх на Землі.

У цю мить