Читати книгу - "Гарун і море оповідок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він помітив ще таке: коли яскраве світло з Капсули заповнило нутрощі Корабля Пітьми, то все судно аж здригнулося, ніби стало менш твердим, більш схожим на тінь, і чупвали затремтіли, а їхні обриси розпливлися, почали втрачати тривимірність… «Якби засвітило сонце, — подумав Гарун, — вони б усі розтанули, стали б пласкими й безформними, як тіні!»
Проте сонця ніде було шукати в тій похмурій напівтемряві, а секунди спливали. Вже добігали кінця дві хвилини світла, коли Гарунові вдалося застібнути водолазний костюм, одягнути водолазну маску й вистрибнути через ілюмінатор в отруєний Океан.
* * *Коли він опинився у воді, його охопило почуття безнадії. «Що ти, Гаруне, збираєшся робити? — питав він самого себе. — Пливти назад до Ґуп-Сіті?»
Він дуже довго падав крізь товщу води Океану, і що глибше він опускався, то менш забрудненими були Оповідні Потоки й то легше було щось розгледіти.
Він побачив Затичку. Цілі бригади чупвалів у водолазних костюмах приєднували до Затички нові шматки. На щастя, вони були настільки зайняті роботою, що й не помітили Гаруна… А Затичка була величезною, немов футбольне поле, і мала дещо овальну форму. Обвід був нерівний, оскільки Затичка своїми краями повинна була ідеально підійти до отвору Джерела Джерел, тож обвід Затички й краї Джерела мусили збігтися.
Гарун продовжував падати… й тоді — о, диво з див! — він побачив саме Джерело.
Джерело Джерел було таким собі отвором чи, радше, проваллям або ж кратером, і з цього отвору, як побачив Гарун, із самого серця Кагані вивергався яскравий потік чистих, незабруднених оповідок. Там було стільки Оповідних Потоків, настільки різнобарвних, що всі вони, б’ючи одночасно з Джерела, нагадували велетенський підводний водограй пінистого білого світла. В цю мить Гарун збагнув: якщо він не дасть закрити Джерело Затичкою, то все знову стане на свої місця. Відновлені Оповідні Потоки очистять забруднену воду, а Хаттам-Шудів план зазнає краху.
Тепер він перебував на найнижчій точці занурення, тож, піднімаючись угору до поверхні води, Гарун усім своїм серцем бажав допомогти: «Як же мені хочеться, як же мені хочеться бодай щось удіяти».
І в цю мить він випадково торкнувся місця, де під водолазним костюмом у кишені нічної сорочки було щось випукле. «Дивно, — подумав він, — я був упевнений, що поклав скриньку з мозком Алежа-Одуда в іншу кишеню». Лишень тоді він пригадав, що було там, геть чисто забуте з часу, відколи він прибув до Кагані. За мить він уже знав, що таки щось удіє.
* * *Виринувши на поверхню, він підняв маску й вдихнув кілька ковтків повітря (остерігаючись, аби отруйна вода з Океану не хлюпнула йому в обличчя). На щастя («А мені вже давно мало би пощастити», — подумав Гарун), він виринув неподалік від трапу, до якого був прив’язаний недієздатний Алеж-Одуд. Погоня ж, яку відрядив Хаттам-Шуд, аби знову схопити Гаруна, рухалася джунглями водоростей, притемнюючи собі «темнариками». Довгі промені непроглядної пітьми шматували джунглі водоростей. «Чудово, — подумав Гарун. — Сподіваюся, вони ще довго там мене шукатимуть». Він піднявся на східці трапу, розстібнув блискавку водолазного костюма й дістав скриньку-мозок Алежа-Одуда.
— Я не інженер, Одуде, — пробурмотів Гарун, — але спробую вставити цю штуку в потрібну розетку.
На щастя, чупвали забули прикрутити кришку до голови Одуда. Тож Гарун якомога обережніше виліз на Алежа, підняв кришку й заглянув усередину.
У черепній коробці стирчало три дроти. Гарун швидко знайшов три отвори в скриньці-мозку, до яких треба було їх приєднати. Але який і куди приєднувати? «Ну що ж, — сказав він про себе, — нема що довго думати». І приєднав дроти навмання.
Тут Алеж-Одуд видав кілька безглуздих хіхікань, квакань та інших звуків. І завів дивну пісеньку:
Заспіваймо пісню ще ра-аз-ок Розкажімо ще а-аз-ок.
«Неправильно приєднав, зробив його божевільним», — запанікував Гарун. А вголос сказав:
— Одуде, тихенько. Дуже прошу.
— Дивись! Дивись! Мишка. Тихо, тихо! Шматочок сиру хочеш ти, — голосно співав Одуд якусь нісенітницю. — Жодних проблем.
Гарун швиденько від’єднав три дроти й приєднав їх уже по-іншому. Цього разу Алеж-Одуд гарцював і ставав на диби, як дикий кінь, тож Гарун одразу висмикнув дроти, щоб не впасти в океан. «Третій раз — щасливий, сподіваюся», — подумав він і, глибоко вдихнувши, знову приєднав дроти.
— Чому так довго? — промовив Алеж своїм звичним голосом. — Зараз усе залагодимо. Поїхали. Ва-а-рум!
— Притримай коней, Одуде! — прошепотів Гарун.
— Сиди тут тихо й удавай із себе безмозкого. Мені треба дещо зробити.
Аж тепер він намацав у кишені нічної сорочки й вийняв із неї маленьку гранчасту кришталеву пляшечку з маленькою золотою кришечкою. Пляшечка наполовину була заповнена чарівною золотою рідиною, якою пригощав його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гарун і море оповідок», після закриття браузера.