Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

того, щоби прибити нахабу Федора просто на місці. Гірка правда відкрилася Тимофієві — не в тій бійці була справа, а в тому, що його релігійні переконання, його суспільне становище не влаштовували Голуба. Та будь він хоч магнатом, Голуб однаково не повернувся б до нього обличчям. Тимофій зрозумів, що Федір робить свою життєву ставку на поляків. Навіть унію прийняв!

Мовчки, пригнічений своїми гіркими думками, Тимофій вийшов із дому й побрів, куди очі дивились. Ціла буря вирувала в душі молодого козака. Ніколи батько коханої дівчини не прийме його! Ніколи він не зможе не те, що посвататися до Орисі, навіть поріг її будинку переступити. «Цікаво, — подумав Тимофій, — а якби я був католиком чи уніатом, то як би тоді ставився до мене урядник?» Але зразу ж засоромився цієї думки: «Це що ж, заради володіння коханою мені потрібно або унію приймати, або католицтво? Та як думати таке? Як можна змінити віру, свої переконання заради користі? Або відвернутися від православ’я? Чи стати польським підлипайлом? — у сум’ятті Тимофій сам собі ставив ці запитання. — Вчинити так — самого себе зрадити, збезчестити!» Він знав, що Орися залишилася православною, незважаючи на вмовляння батька. І якщо його покірлива, слухняна батьківській волі кохана проявила таку твердість у питанні віри, то що ж він тоді за чоловік, що за козак, що за лицар, якщо так малодушно шукає неправедних шляхів вирішення цієї першої в його житті серйозної турботи?

Із цими тяжкими роздумами Тимофій увійшов до корчми пана Айзіка. Відвідувачів було мало, тому старий корчмар одразу помітив задумливість хлопця. Він сам подав йому глек меду й підсів до Тимофія за стіл.

— Щось ти невеселий сьогодні, пане Клесінський? — обережно почав говорити Айзік, сідаючи навпроти. — Чи все в тебе добре?

— Усе добре, — сухо відповів Тимофій.

— Не впевнений, що київські панянки можуть бути занадто жорстокими й байдужими до такого красеня і благородного воїна, як ти! — вкрадливо розпитував хитрий Айзік.

Тимофій зітхнув і поглянув на старого єврея: темні, мудрі очі дивилися на нього з батьківською добротою. Востаннє так на нього дивився батько, коли Тимофій відвідував рідний дім. А потім прийшов лист від брата, що батько помер. Тимофій зрозумів, старий єврей здогадався, що біда його пов’язана з коханням, і співчуває йому так, як співчував би своєму рідному синові.

— Що не так у твоїх сердечних справах, пане? — вів далі Айзік. — Така людина, як ти, не засмучувалася б через життєві негаразди. Тільки кохання може поранити твою душу.

— І як же ти здогадався, пане Айзіку? — мимоволі усміхнувся Тимофій.

— Я прожив життя — довге та нелегке, і багато чого побачив на своєму віку. Закоханого чоловіка я помічаю відразу. Ну, то що сталося? Невже панночка тебе не любить?

— Та якраз навпаки! Вона мене кохає. Лише її батько зневажає мене за те, що я православний. У його очах — це злочин, холопство. Він ніколи не дасть згоди на наш шлюб, тому що я не лях і не католик.

Єврей задумався, а потім усміхнувся.

— Було б чого сумувати, мій пане! Адже ти маєш такого свата, якому старий Голуб не посміє відмовити! — з хитрою усмішкою сказав він.

— Звідки ти дізнався? — Тимофій скинув здивовані очі на Айзіка. — Хто сказав тобі про це?

— Не бійся, пане Клесінський! — усміхнувся Айзік. — Твою таємницю я збережу і, коли прийде моя остання година життя, заберу із собою в могилу. Не важко здогадатися, що єдиний, хто може мати на тебе зуб, то це пан урядник. Та й він не раз зі злістю говорив про тебе. А всім відомо, що донька його — перша красуня в Києві. Чому ж такому соколові, як ти, не покохати таку красуню, як вона, і не без взаємності? Поміркуй сам: кого боїться й перед ким плазує старий Голуб — перед війтом?! Тобі варто тільки переговорити з паном Ходикою, і вже скоро ми зможемо справити ваше весілля.

— Ти вважаєш, що війт допоможе мені? — Тимофій спохмурнів. — Можливо, але йти до нього на уклін? Принижуватися, тиснути на батька коханої дівчини в такий спосіб? Ні, пане Айзіку, я не зможу так! Це негідно!

— От які ви, молоді шляхтичі, чисті серцем і благородні! — зітхнув єврей. — Просто ще не било вас життя так боляче, як било нас, старих. Міряєте все честю. Але зрозумій ти, що в цьому світі все купується й усе продається. І чого варта вся твоя любов, усе твоє благородство й відвага перед золотою монетою або впливом вельможного пана чи градоначальника? Та нічого! Старий Голуб дуже любить своїх дочок, але вони для нього — лише розмінні монети в союзах із багатими зятями. І він певною мірою має рацію: що станеться з дівчатами, якщо чоловіки не зможуть їх захистити від життєвих негараздів? Бачиш ось ту гладеньку служницю? Чоловік її був досить заможним ремісником, але не зумів обстояти ані себе, ані своє надбання, адже не мав покровителів, не пішов на поступки. Голову посмів підняти! Ось і відібрали в нього все майно. Тепер і він, і дружина його — жалюгідні жебраки-наймити. Але ж як вони добре жили! Голуб постарається влаштувати дочок якнайкраще, навіть якщо доведеться їх видати заміж за самого чорта! Що заважає тобі переговорити про це з війтом? Чим ти принизиш себе перед ним, якщо попросиш про таку послугу? Сумніваюся, що він відмовить тобі. Дуже вже зацікавлений він у твоєму братові.

— Чому ти так вважаєш? — запитав Тимофій, який часто й сам роздумував про це.

— Ти, пане, хоч і шляхтич, але простий низовий козак, а твій брат живе так, як і належить шляхтичу. Я чув, що він дуже багатий, має впливових друзів у польському дворі, які його вельми цінують. Твій брат зумів вибитися в люди. А наш війт дуже честолюбний, не в міру жадібний до грошей і чужого майна. Твій брат може стати у пригоді в його амбіціях. Так