Читати книгу - "У лісі-лісі темному"

— Але давай поїдемо раніше? Я саме про це думала!

— Чесно, з мене досить. Якби не пила, поїхали б сьогодні, проте в такому стані я не можу. Що думаєш, як поїдемо одразу після сніданку?

— Фло оскаженіє, — мовила сумно. На завтра ще були заплановані якісь дійства. Здається, згідно з інструкцією, ми мали би поїхати не раніше другої.

— Я знаю, просто подумала… — Ніна глибоко затягнулася. — Може, ми вислизнемо? Чи це боягузтво?

— Так, — відповіла їй, — справжнісіньке.

— Ну добре, — вона зітхнула. — Спробую вигадати щось стосовно роботи. Увечері продумаю детальніше.

— А як тебе сповістять? Зв’язку ж тут нема.

— От халепа. Навіть якщо скажені місцеві жителі прийдуть сюди з лопатами та вилами, що робити?! Кидати в них сніжками?

— Без мелодрам. Нема тут ніяких скажених сусідів. Думаю, тітка сама підпалила будівлю для страхової, а звинуватила в тому селян.

— Сподіваюся, правду кажеш. Фільм «Звільнення» я дивилася.

— Рада за тебе, а тепер вернімося до наших баранів…

— О, я вдам, що отримала вночі повідомлення. Навіть якщо Фло не повірить, що вона на те скаже?

Чимало чого, проте зупинити Ніну вона зможе лише забарикадувавши двері. Трохи постояли мовчки. Ніна видувала кільця диму в застигле нічне повітря.

— Що там трапилося? — запитала, врешті-решт, Ніна. — Той дрібний напад паніки, це через повідомлення?

— Щось таке.

— Ти ж не думаєш, що це стосується тебе? — вона допитливо поглянула на мене, видуваючи ще одне кільце диму. — Тобто, що б ти могла такого утнути, щоб убити людину?

Я стенула плечима.

— Ні, нічого. Окрім того, це, можливо, було не вбивця, а вбивство. Стільки разів повторювалися букви, що я точно не впевнена щодо слова.

— Щось на кшталт попередження? — запитала Ніна. — Скажені місцеві жителі прийдуть із вилами? — я знову стенула плечима. — Не брехатиму, — вона видихнула ще одне кільце. — Мені здалося, що це стосувалося мене, адже через мене загинули люди. Я веду до того, що навмисне ніколи не вбивала, проте деякі загинули через мої помилки, це точно.

— Що? Ти думаєш, це повідомлення справжнє?

— Нє, — вона знову затягнулася. — Я в такі штуки не вірю. Але мені здалося, що хтось лише хоче мене завести. Це була точно Фло, її розлютили наші дурощі, от вона й вирішила поквитатися. Текіла — моїх рук справа. Вона, думаю, знає.

— Ти гадаєш? — я задивилася на безхмарне небо. Воно було темно-синє, такий чистий та яскравий колір, що аж очі запекло. Десь далеко супутник летів до місяця. Я прокручувала в думках вечір, обличчя Фло, коли вона читала слова, заплющені очі, захоплений вираз. — Не знаю. Я тут стояла, намагаючись усе розкласти по поличках, проте не впевнена, що це вона. Фло була насправді шокована. Окрім того, вона єдина, хто реально в це вірить. Не думаю, що вона гралася би з духами й підштовхувала планшетку.

— Отже, ти вважаєш, що це все насправді? — скептично запитала Ніна. Я захитала заперечливо головою.

— Хто залишається, Том та Клер? — Ніна кинула цигарку на землю. Вона зашипіла на снігу. — Так?

— Знаю, це мене й засмучує. Я думаю, це… — замовкла, прагнучи позбутися зніяковіння. — Це не було повідомлення, це наче озлобленість. Хоч би хто це зробив — людина чи ні — ці слова жахливі, і хтось добряче хотів нам промити мізки.

— Це вдалося.

Ми повернулися обличчям до будинку. У вікні я побачила, як Клер ходить вітальнею, складає келихи та збирає горіхи з килима. Том десь подівся, найімовірніше, пішов нагору. Фло знервовано завантажувала посудомийку на кухні, чарки так голосно дзенькали, диво, як вони не побилися.

Не хотілося повертатися в дім. Якусь мить, навіть попри сніг та мінусову температуру, від чого я давно тремтіла, хотіла взяти в Ніни ключі від машини й піти спати туди.

— Ходімо, — нарешті мовила Ніна. — Не можемо ж ми тут стирчати всю ніч. Зайдемо до будинку, побажаємо доброї ночі й одразу нагору. З першим променем ноги на плечі — і гайда. Домовилися?

— Так.

Я попрямувала за нею до кухні, зачинила за нами двері.

— Візьми на замок, — коротко кинула Фло й виглянула із-за посудомийки. Обличчя, як у тумані, туш розпливлася по ньому, волосся розсипалося по спині.

— Фло, облиш, — сказала Ніна. — Будь ласка, я ж пообіцяла, що допоможемо вранці.

— Усе добре, — напружено відповіла вона. — Обійдуся без допомоги.

— Як скажеш, — Ніна махнула руками. — Це твоє рішення. Побачимося за сніданком, — вона обернулася, і, вже виходячи з кімнати, додала: — Бісова мучениця.

20

Сон не йшов. Ніна заснула майже одразу, розвалилася на ліжку, як засмагла довгоніжка, й підсапувала.

Я ж лежала, намагалася заснути, але думки про вечір та дивну купку людей, яких Клер зібрала навколо себе цими вихідними, не давали спокою. Мені страшенно кортіло поїхати. Рахувала години під м’якеньке Нінине хропіння серед тиші будинку та лісу.

Хоча не така вже й тиша. Я вже куняла, аж раптом почулося скрипіння, а потім гуркіт. Не надто гучний, нагадував, швидше, стукання дверей від вітру.

Майже спала, коли двері знову нагадали про себе. Довге повільне ік-к-к-к-к-к-к, а потім коротке стакато — клац.

Дивно, здавалося, гуркотіло в будинку.

Я сіла, затамувала подих, намагаючись розчути звуки серед Ніниного сопіння.

Ік-к-к-к-к-к-к… клац!

Сумнівів не було, звук долинав не з вулиці, а йшов знизу по сходах. Я підвелася, взяла халат і навшпиньки пішла до дверей.

А коли відчинила їх, то мало не заверещала: фігура, схожа на привид, стояла на сходовому майданчику, перехилившись через поруччя.

Я не заволала, проте злякано зойкнула, бо фігура повернулася до мене і притулила палець до губ. Це була Фло, вдягнена в білий халат у рожеві квіточки, що здавалися блідими в сяйві місяця.

— Ти теж чула? — прошепотіла я.

Вона кивнула.

— Так, я спочатку подумала — то хвіртка в саду, проте ні. Це десь у будинку.

Позаду нас щось заскрипіло, ми обернулися і побачили Клер. Вона виходила з кімнати, потираючи очі.

— Що це?

— Тс-с-с, — зашепотіла Фло. — Щось унизу, послухайте.

Ми затамували подих.

Ік-к-к-к-к-к-к… клац!

— Це ж двері тарабанять від вітру, — позіхала Клер. Фло щосили захитала головою.

— Це в будинку. Який іще вітер у приміщенні? Хтось, мабуть, не зачинив двері.

— Неможливо, — відрізала Клер. — Я перевіряла.

Фло обхопила руками