Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

Підійшов Гиря, запитально глянув знизу вгору на Єжи, потім — по черзі на кожного з присутніх.

— Що?

— До ранку ходити вулицями заборонено, — нагадав Клим. — Затримають — можуть і посадити. Нічого нікому не поясниш.

— Чому повинні затримати?

— Тому, пане Тимо, що я просив вас швидше рухатися!

Кошовий пошкодував про нестриманість уже наступної миті, та вже все було сказане. Очі вже призвичаїлися до темряви, і Клим побачив, як помінявся вираз обличчя Тими. Лице загострилося, губи стислися тонкою ниткою, очі звузилися.

— Я нічого вам не винен, пане Кошовий. А ви мені зараз тут виговорюєте, наче вар'яту, котрий надриває пута на вашій службі. Ми ні про що не домовлялися, і моя добра воля раптом може стати не такою вже й доброю.

— Даруйте, — Клим каявся щиро, приклав руку до грудей. — У мене вирвалося. Розумієте, я досі нервую, бо далі не маю плану. Й раніше не мав, крім як вас відшукати. Я не знаю, що робити далі і як діяти. Тому... Не знаю... Ще раз пробачте.

— Пусте, — відмахнувся Тима. — Але якщо ми тут будемо далі стояти отарою, тим більше далеко не підемо. Нас — гурт, багато, кидається в очі. Одна людина теж, тільки ж тут четверо. Подарунок патрулям, перепрошую.

Магда переплела пальці, хруснула ними.

— Все вірно. Мої тюремники телефонували щогодини, доповідаючи, як у них справи і чи не завершили вони свою місію зі мною.

— Місію?

— Про це потім, Климентію. Неодмінно, але — потім. Тим більше, вам особливо буде цікаво дещо дізнатися. Зараз треба забиратися звідси чимдалі. Одинадцята, дзвінок не зроблено. Почекають якийсь час, візьмуться перевіряти. Навіть якщо до того часу вся компанія не прийде до тями, їхні товариші побачать тіла в коридорі та моїх апартаментах. Цього досить, аби підняти тривогу.

— Діло, — кивнув Тима. — Пане Кошовий, пам'ятаєте, як вертатися назад закапелками?

— Сам заплутаю, — чесно признався Клим.

— Я теж не все знаю, — зітхнув Єжи. — Панове, нема ради. Будемо йти гуртом. Тримаємо дистанцію, йдемо обережно, вулиці перебігаємо швидко й не всі відразу, по черзі. Я позаду, пані Магда між нами, Гиря — лоцман. Згода?

Замість відповіді — мовчазні згодні кивки.

— Гайда.

Гиря Краківський потер губою носа, повернувся, аби йти.

— Чекайте, — зупинив Клим. — Ми не вирішили, куди йдемо. У світлі того, що сталося, пані Магду, ясна річ, шукатимуть. Я не схильний оцінювати контррозвідку як зібрання ідіотів. Так, росіяни тут не в себе вдома. Та на них працює чимала кількість львів'ян, пані Магда — особа в місті знана, а її ділові контакти зі мною — не секрет.

— Не лише з вами, — вставила вона.

— Так. Проте я в короткому списку осіб, до яких ви звернетесь найперше. Радо запропоную своє помешкання. Але туди прийдуть відразу. Той самий капітан Жаров, який тепер лежить нерухомо в кімнаті. Ще й двірник наш... Ви розумієте. У мене зараз небезпечно.

— Пропозиції маєте? — спитав Тима, і Кошовий відчув: той уже знає відповідь.

— Повертаємося, де були. «Під вошею» втікачку не шукатимуть, коли всі інші варіанти відпадуть.

— Чому?

— Магда Богданович сама себе не може уявити в такому місці. Звичайно, безпечніше прихистити її «Під градусом», на Підзамчому. Але в таку діру навіть я й навіть за таких критичних обставин не наважуся вас повести, пані Магдо.

Вона пурхнула, підібгала губи, відчеканила:

— Як виберемося й трапиться нагода, поговоримо з вами також про шкоду від стереотипів. Ходімо вже хоч кудись, аби звідси подалі.

Патруль засік їх на Галицькій площі.

Обійти її довкруж було можливо. Але забирало надто багато часу з огляду на небезпеку ще довше кружляти містом під час комендантської години. Тож вирішили ризикнути, перетинаючи майдан по черзі, навскоси, до початку Пекарської. Четвірка причаїлася за рогом, притиснувшись спинами до холодної вогкої мурованої стіни, і Гиря взяв старт першим. Нагнувши голову, він покотився вперед, стрімким зайцем пролетівши бруком, добігши до будинку навпроти й зникнувши за рогом. Переконавшись, що небезпеки й далі нема, за ним помчав широкими стрибками Тима. Коли він щез з очей, Кошовий знайшов руку Магди, легенько стис, глянув у вічі.

— Разом.

— Сама, — вона не могла позбутися залишків упертості й гонору.

— Разом, — твердо повторив Клим і рушив, тягнучи її за собою.

Щоб потрапити в ритм, Магді довелося прискорити ходу. Якийсь час вони йшли нога в ногу, і Кошовий подумки рахував кроки, хоч не уявляв, скільки їх має бути: Тридцять, сорок, п'ятдесят чи більше.

Вони подолали більшу частину шляху, коли Магда зойкнула й поточилася.

Клим сіпнув за руку, помагаючи підвестися.

— Нога, — простогнала вона.

— Як?

— Каблук... Кісточка...

Кошовий присів, придивився. Важкий військовий транспорт встиг за короткий час добряче пошкодити бруківку. Хоч вона й далі трималася міцно, між камінням утворилися ширші щілини. В одну з них утрапив підбор Магдиного чобітка, і вона теж присіла, тримаючись за вивихнуте місце.

З-за рогу визирнув Тима, махаючи рукою.

Клим зціпив зуби, смачно, але тихо вилаявся, випростався, міцніше стис руку супутниці.

— Тримайтеся за мене. Скоріш.

Магда зробила крок, другий, третій.

— От же ж дурня. А болить, курча...

Саме тоді з боку Личаківської виринули патрульні.

Наче на лихо ніч, котра дотепер була темною, засвітилася місячно, так, ніби місяць десь навмисне взявся, аби зашкодити всім планам. Солдати побачили пару відразу, для чогось розсипалися, розтягнулися впоперек вулиці, мов зібралися атакувати ворога. Без команди, дружно й злагоджено взяли напереваги гвинтівки.

— Стій! Стій!

— Біжимо!

Не випускаючи її руки, Кошовий відчайдушно рвонув уперед, долаючи останні метри до хідника й боячись, як би Магда не впала, втративши рівновагу. Але вона бігла, кульгаючи й не стримуючи стогону. Вже біля бровки ушкоджена нога підвернулася ще раз, вона не втрималася, завалилася на Клима й вони впали разом.

— Стій! Стріляю!

Лаючись на весь Львів, з-за рогу на допомогу вже мчав Тима. Разом із Климом вони підхопили Магду під руки й ледве встигли довести до кута, як позаду гримнуло. Потім ще раз, іще.

З протилежного боку, згори, далеко, від протилежного краю вулиці долинуло пронизливе сюрчання, майже відразу — постріл.

— Зараз їх набіжить звідусіль, — процідив Тима. — Тут центр міста, їх, мов тарганів. Ох, влипли!

Замість відповіді Кошовий пустив руху Магди,