Читати книгу - "На лезі клинка"

Хофф обвів довгим, жорстким поглядом усіх присутніх у кімнаті.

— А щодо усіх вас, то щоб нікому ні слова, інакше наслідки будуть вкрай неприємними! А тепер геть, усі геть!

Солдати, побризкуючи обладунками, поспіхом покинули кімнату. Вест не чекав другого запрошення і поспішив за ними, залишивши замисленого лорд-камергера самісінького у своєму високому кріслі.

Коли Вест зачинив за собою двері, його думки були похмурі і заплутані. Уривки старих оповідок про магів, побоювання про війну на Півночі, згадки про велетня у каптурі, що зростом майже сягав стелі. До Аґріонта того дня навідалось кілька дивних і кілька лиховісних чужинців, і Вест почувався трохи схвильованим і пригніченим. Він намагався вибавитися від цих думок, переконати себе, що все це маячня, але тоді його думки повертались до сестри, котра носилася Аґріонтом, як остання дурепа.

Вест подумки застогнав. Мабуть, вона зараз із Лютаром. Якого дідька він їх познайомив? Вест чомусь очікував побачити ту саму незграбну, хворобливу, язикату дівчину, якою пам'ятав її віддавна. Він був неабияк вражений, коли його поріг переступила ця жінка. Вест заледве її впізнав. Вона, поза всяким сумнівом, перетворилась у жінку, і то доволі вродливу. Натомість Лютар був чванливим, багатим і симпатичним, і самовладання в нього не більше, ніжу шестирічної дитини. Він знав, що вони зустрічались іще, і навіть не один раз. Звичайно, лише як друзі. Інших друзів в Арді тут не було. Лише як друзі.

— Чорт! — вилаявся він.

Це те саме, як посадити кота біля сметани і сподіватися, що він не лизатиме її. Чому він усього не продумав? Це буде клята катастрофа! Але що він міг тепер вдіяти? Лютар втупився нещасним поглядом вглиб коридору.

Ніщо так не змушує забути про своє нещастя, як нещастя іншого, а Гудмен Хіс виглядав насправді жалюгідно.

Він сидів самотою на довгій лаві з блідим, яку смерті, обличчям, і дивився в нікуди. Схоже, селянин просидів тут увесь цей час, поки заходили і виходили мерсери, північани та маг. Він нічого не сподівався, проте йти йому не було куди. Вест окинув поглядом коридор. Поблизу нікого не було. Хіс не помічав майора — його рот був відкритий, очі осклілі, а подертий капелюх лежав забутий на колінах.

Вест не міг покинути цього чоловіка напризволяще — йому не дозволяло серце.

— Гудмене Хіс, — мовив Вест, наблизившись, і селянин здивовано звів очі.

Він схопився за капелюх і почав підводитись, бурмочучи вибачення.

— Ні, будь ласка, не вставайте.

Вест сів на лаву. Він потупив очі в землю, не в змозі зустрітися з чоловіком поглядом. Повисла ніякова тиша.

— У мене є товариш, який працює у Комісії з питань землекористування і сільського господарства. Можливо, він вам чимось допоможе...

Вест затнувся, засоромившись, і втупився вглиб коридору.

Фермер силувано всміхнувся.

— Я був би дуже вдячний за будь-яку послугу.

— Так, так, звичайно, я зроблю все, що зможу.

Нічого путнього із цього не вийде, і вони обидва це добре знали.

Вест скривився і закусив губу.

— Краще візьміть оце, — і він всунув свій гаман в обм'яклі, зашкарублі пальці селянина.

Хіс поглянув на нього з роззявленим ротом. Вест відповів йому швидкою, ніяковою посмішкою, а тоді підвівся і хутко рушив геть.

— Сер! — гукнув йому вслід Гудмен Хіс, але Вест вже віддалявся коридором, не озираючись назад.

Список

Обрис будинку Віллема дан Робба чорнів на тлі безхмарного нічного неба. Це була непримітна будівля — двоповерхова домівка, огороджена низькою стінкою з воротами спереду, як сотні інших на цій вулиці.

«Наш давній знайомий Реве жив у розкішній величезній віллі біля ринку. Робб справді мав би просити суттєвіші хабарі. Проте він, на щастя, цього не робив».

На всіх модних вулицях міста було світло, як удень, і п'яні гуляки юрбилися там до світанку. Однак ця відокремлена бічна вулиця знаходилась далеко від яскравих ліхтарів і цікавих очей.

«Можна спокійно працювати».

За рогом будинку, на верхньому поверсі, у вузькому вікні горіла лампа.

«Добре. Наш товариш вдома. Проте він досі не спить — треба бути обережними».

Він обернувся до практика Фроста і показав на ріг будинку. Альбінос кивнув і одним непомітним рухом перетнув вулицю.

Глокта зачекав, доки він дістанеться огорожі і зникне в тінях під будинком, а тоді повернувся до Северарда і вказав на передні двері. Довгов'язий практик на мить усміхнувся йому очима, а тоді, згинаючись, швиденько подріботів геть, перехилився через низьку стінку і безшумно приземлився з іншого боку.

«Поки що все йде чудово, але тепер настала моя черга рухатись».

Глокта задумався, навіщо він узагалі прийшов. Фрост і Северард були цілком спроможні розібратись з Роббом власноруч — він їм тільки заважатиме.

«Я ще й можу гепнутись на дупу і тим самим сповістити бовдура про нашу присутність. То навіщо ж я ішов?»

Але Глокта знав, навіщо. До горла уже підступало хвилювання. Він ніби знову почувався живим.

Інквізитор обмотав кінець палиці шматком дрантя, а тому зміг тихенько підібратись до стіни, не наробивши забагато шуму. До того часу Северард уже відкрив ворота, притримуючи петлю однією рукою, щоб вона не скрипіла.

«Гарна робота. Я би все одно не перебрався через ту малу стіну — якої б висоти вона не була».

Северард опустився навколішки перед вхідними дверима і длубався відмичкою у замку. Він притулився вухом до дерева і зосереджено щурився, в той час як його руки вправно робили свою справу. Серце Глокти билося наче шалене, а шкіру поколювало від напруги.

«Ах, азарт полювання!»

Щось легенько клацнуло раз, потім знову. Северард згріб свої блискучі відмички в кишеню, а тоді простягнув руку і потихеньку, обережно повернув ручку дверей. Двері беззвучно відчинилися.

«Який він попри все вмілий хлопчина! Без нього і Фроста я — простий каліка. Вони мої долоні, руки та ноги. А я — їхній мозок».

Северард прослизнув всередину, і Глокта рушив за ним, здригаючись від болю щоразу, коли доводилося спиратись на ліву ногу.

В коридорі було темно, але зверху на сходи падала смуга світла, від якої поручні кидали на дерев'яну підлогу чудні, кривулясті тіні. Глокта показав на сходи, на що Северард схвально кивнув і почав навшпиньках крастися до них, тримаючись якомога ближче до стіни. Здавалося, що минула вічність, перш ніж він туди дістався.

Коли він ступив на третю сходинку,