Читати книгу - "На лезі клинка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Помічник думав зовсім інакше.
— Е... так, звичайно, мілорде.
— Так, авжеж так. Як то кажуть, багато галасу даремно. Стільки песимізму і балачок про поразку від наших неспокійних громадян на Півночі, га? Війна? Ха! — Хофф знову гепнув рукою по столу, розплескавши вино із кубка. — Ці північани на таке не здатні! Ви й оглянутися не встигнете, як вони подадуть на членство в Союзі! Побачите, чи я був правий, еге ж, майоре Вест?
— Е...
— Добре! Чудово! Принаймні ми зробили щось корисне за сьогодні! Ще одне слухання, і вибираємось із цієї клятої печі! Хто в нас там, Морроу?
Помічник насупився і поправив на носі окуляри.
— Е... наступний Йору Сульфур, — сказав він, ламаючи язика об незнайоме ім'я.
— Хто-хто?
— Е... Сульфір чи Сульфор, щось таке.
— Ніколи про нього не чув, — буркнув лорд-камергер. — Що він за чоловік? Якийсь південець? Тільки не ще один селюк, благаю!
Помічник заглянув у свої нотатки і хапнув повітря.
— Емісар?
— Добре, але від кого?
Морроу аж зіщулився, ніби дитина, яку ось-ось мали висікти.
— Від Великого Ордену магів! — випалив він.
На мить запала приголомшлива тиша. У Веста здійнялися брови і відвисла щелепа. Він припустив, що таке саме, мабуть, непомітно відбулось за солдатськими заборолами. Вест за звичкою поморщився, очікуючи на реакцію лорд-камерґера, але Хофф усіх здивував, вибухнувши дзвінким реготом.
— Прекрасно! Нарешті якась забава. Давненько тут не було мага! Впускайте чаклуна! Не треба його затримувати!
Йору Сульфур дещо розчарував. Він був одягнений у простий, запилюжений з дороги одяг і, щиро кажучи, виглядав не надто краще, ніж Гудмен Хіс. Його посох не був оббитий золотом, а його навершшя не увінчував кристал. Та й очі мага не палали містичним вогнем. Він виглядав як цілком звичайний чоловік, якому за тридцять, трохи втомлений, наче після тривалої подорожі, але загалом тримався перед лорд-камерґером цілком невимушено.
— Доброго дня, панове, — мовив чаклун, спираючись на посох.
Вест ніяк не міг визначити, звідки він родом. Явно не із Союзу, бо його шкіра була надто темною, але й не з Гуркула чи далекого півдня, бо для цього вона була надто світлою. Не з Півночі і не зі Штирії. Отже, звідкись далі, але звідки? Придивившись до нього уважніше, Вест помітив, що його очі мали різний колір: одне було блакитним, а інше зеленим.
— І вам доброго дня, сер, — відповів Хофф, вдаючи щиру усмішку. — Мої двері завжди відчинені для Великого Ордену магів. Скажіть, чи я маю приємність говорити з самим великим Баязом?
Сульфура це спантеличило.
— Ні, хіба мене не так представили? Я Йору Сульфур, а майстер Баяз — голомозий. — Він провів рукою по своїй кучерявій каштановій чуприні. — На проспекті стоїть його статуя. Але я кілька років мав честь навчатись під його орудою. Він наймогутніший і наймудріший учитель.
— Звичайно! Хто би в цьому сумнівався! То чим ми можемо вам прислужитись?
Йору Сульфур прокашлявся, немов збирався розповісти якусь історію.
— Після смерті короля Харода Великого Баяз, Перший з-поміж магів, покинув Союз. Але він дав клятву, що повернеться.
— Так, так, це правда, — загиготів Хофф. — Абсолютна правда. Кожен школяр це знає.
— І він заявив, що про його повернення оповістить хтось інший.
— Це теж правда.
— Ну, — мовив Сульфур, широко всміхнувшись, — ось я і прийшов оповістити.
Лорд-камерґер залився сміхом.
— Ось він і прийшов! — кричав він, гупаючи рукою по столу. — Харлен Морроу дозволив собі трошки реготнути, але замовк, як тільки усмішка на вустах Хоффа почала тліти. — За час моєї роботи лорд-камергером про аудієнцію у короля просили три члени Великого Ордену магів. Двоє були однозначно божевільні, а один виявився надзвичайно відважним крутієм. — Він нахилився вперед, впершись ліктями у стіл, і склав пальці дашком. — Скажіть мені, майстре Сульфур, який ви маг?
— Ні той, ні інший.
— Зрозуміло. Тоді у вас є документи.
— Звичайно.
Сульфур сягнув рукою за лацкан плаща і дістав маленький лист, скріплений білою печаткою, з єдиним дивним символом. Він спокійно поклав його на стіл перед лорд-камерґером.
Хофф насупився. Він узяв документ у руки і перевернув його. Уважно роздивившись печатку, Хофф рукавом змахнув з обличчя піт, а тоді відколупнув віск, розгорнув цупкий аркуш паперу і почав читати.
Йору Сульфур не виказував жодних ознак тривоги. Його ніби не зачіпала спека. Він пройшовся кімнатою, киваючи озброєним солдатам, і зовсім не засмутився, коли вони йому не відповіли. Раптом він повернувся до Веста.
— Тут страх як спекотно, правда? Я не здивуюсь, якщо ці бідні хлопці знепритомніють і гепнуться на підлогу із грюкотом серванта з кухонним начинням.
Вест моргнув. Він якраз думав про те саме.
Лорд-камерґер обережно відклав листа на стіл, і тепер на його обличчі не залишилось навіть тіні від нещодавніх веселощів.
— Мені здається, що обговорювати це питання у Відкритій Раді буде недоречно.
— Згоден. Я сподівався на приватну аудієнцію з лорд-канцлером Фіктом.
— Побоююсь, що це неможливо, — Хофф облизав губи. — Лорд Фікт помер.
Сульфур спохмурнів.
— Дуже прикро.
— Авжеж, авжеж. Нам усім його не вистачатиме. Мабуть, я і кілька інших членів Закритої Ради могли би вам допомогти.
Сульфур схилив голову.
— Як скажете, мілорде-камерґер.
— Я спробую щось влаштувати десь під вечір. А поки ми знайдемо в Аґріонті якесь житло... що найкраще подобало би вам.
Він подав знак варті і двері відчинилися.
— Дуже вам дякую, лорде Хофф. Майстре Морроу. Майоре Вест.
Сульфур чемно кивнув кожному з них по черзі, а тоді розвернувся і пішов. Двері знову зачинилися, а Вестові залишилось лише гадати, звідки цей чоловік знав його ім'я.
Хофф обернувся до свого помічника з питань аудієнцій.
— Негайно йди до архілектора Сульта і передай, що ми повинні терміново зустрітися. Після цього зайдеш до верховного судді Маровії і лорд-маршала Варуза. Скажеш їм, що це питання надзвичайного значення, і ні слова комусь іншому, окрім цих трьох. — Він погрозив пальцем перед спітнілим обличчям Морроу. — Ні слова! — Помічник продовжував дивитися на нього крізь перекошені окуляри. — Ну ж бо! — гаркнув Хофф.
Морроу зірвався на ноги, перечепився за поділ своєї мантії, а тоді вибіг через бічні двері.
Вест зглитнув — в роті у нього зовсім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.