Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Будинок приховується за величезним парканом. Якби не знав, що тут живе самотня літня жінка, подумав би, що це маєток якогось пришелепкуватого багатія, помішаного на безпеці.

Ми дзвонимо в хвіртку, нас, певно, показує у відео на домофоні, бо за мить я чую голос:

— Ви журналісти? Я нікого не чекала! Коментарі щодо смерті доньки давати не буду!

— Ми з поліції, — кажу я. — Потрібно дещо вияснити, можу показати посвідчення.

— З поліції? — недовірливо запитала вона. — Покажіть посвідчення в камеру!

Я дістаю посвідчення і прикладаю до вічка камери. 

— Ви ж хочете знайти і покарати вбивцю вашої доньки? — запитую, знаючи, що зазвичай родичі загиблих відповідають ствердно. Це такий психологічний прийом, якщо людина кілька разів скаже “так”, потім вона вже не відмовиться від розмови. 

— Так, хочу, — вона зітхає. — Я не вірю, що це нещасний випадок, в неї не могло статись серцевого нападу, вона була здорова… 

 — Давайте ви нас впустите, і ми поговоримо, — пропоную я. — Бо якось не хочеться, щоб усі сусіди це чули. Вони якраз можуть повідомити журналістам чи викласти інформацію в соцмережах…

— Добре, але якщо мені щось не сподобається ви підете. Інакше моя охорона сама вас спровадить. У мене є тривожна кнопка, я можу їх викликати! — з погрозою в голосі додала жінка і двері перед нами клацнули, відчинились.

Я проходжу у двір. Коли підходимо до будинку, нам вже відкривають. Жінка пропускає нас всередину, веде до вітальні, садить на диван і сідає на крісло навпроти:

— Що вам треба? 

— Ми хотіли б дізнатися, чи ваша донька не скаржилася на те, що її переслідують або погрожують. В ідеалі було б добре поглянути на її комп’ютер і телефон, можливо, там є якісь зачіпки…

— Їй писали в мережах, багато людей були проти її політики. Але моя донька не могла задовільнити всіх! Люди ніколи не бувають повністю задоволені! — вона підтисла губи. 

— Ну, просте невдоволення і погрози звести рахунки. — це трохи різне, — я вказую на Даню.  — Ось наш найкращий комп’ютерний фахівець. Він може знайти всю інформацію, навіть якщо її було видалено…

— У мене є її телефон, — каже літня жінка. — А комп’ютер в неї у квартирі.

— Дасте нам мобільний? Тоді я зможу перевірити, чи були якісь серйозні погрози, — одразу каже Даня. — Комп теж не завадив би…

— Зараз принесу телефон. Можу вам дати ключі від її квартири, але потім повернете. Я погано почуваюся. ця звістка мене просто підкосила, — вона починає плакати. 

Віта починає її заспокоювати, я зітхаю. Потім вона все ж йде за телефоном.

— Ми можемо дізнатись не тільки чи погрожували їй, але й чи винна вона в тому, в чому її звинувачують, — каже Даня тихо. — Ну це, якщо пощастить. 

Я киваю, ал нічого не відповідаю, бо господиня будинку вже повертається. 

— Ось, тримайте, — вона простягпє ключі і телефон. — Я подзвоню охороні, щоб тимчасово відключили сигналізацію. Але пообіцяйте мені, що якщо ви щось знайдете, злочинець не уникне покарання!

— Так, ми обіцяємо, — говорить Віта…

***

— Поїдемо на квартиру одразу? — питає Даня, коли ми вже в машині.

— Так, поїхали. Краще діяти по гарячих слідах. Не впевнений, що ми знайдемо  докази в квартирі. що це діяв злочинець. Там експерти все обстежили. Але. може. в компі справді є щось таке, ого вони не помітили…

— Добре, давайте так і зробимо…

Коли ми приїжджаємо на місце, знаходимо ноутбук, Даня одразу сідає за нього прямо на місці. Там все не дуже складно, він запускає якусь програму і чекає, відкриваючи телефон.

— Ніку, пришли мені фотку свого обличчя, як на паспорт, поки прога шукає тут те, що нам треба, я заміню те резюме, про яке ми говорили. Щоб ти пішов охоронцем до ймовірної наступної жертви, — нагадує Даня.

 — Добре, в мене десь була така на телефоні, — я шукаю фото і надсилаю  йому. Тим часом роззираюся навколо. — Так, видно, що господиня квартири жила на широку ногу! Я ще такої розкоші не бачив, хіба по телевізору чи в інтернеті…

— Ага, награбувалась конкретно, — Даня зітхає. — Твоє резюме готове, пришлю тобі твоє нове імʼя і біографію. Ще треба зробити липові документи. Я можу зробити копію "Дії" для телефону, та й сам паспорт вставити в оригінальну "Дію", але роздрукований паспорт з твоєю фоткою і його даними треба просити в відділку. 

 — Ну, попрошу, в мене там одногрупник працює, то швидко зробить, —  я зазираю через його плече. — Цікаво, що там?

— В резюме? — він усміхається. — Ти — майстер східних бойових мистецтв і дуже вправно володієш пістолетом, якийсь чемпіон України. Мені доведеться підчистити інтернет щодо того хлопця і його самого треба буде попередити, щоб він не зірвав операцію. Але ніби як він дуже законослухняний, то має піти нам назустріч.

 — Сподіваюся, мені не доведеться застосовувати ті єдиноборства на практиці, — хмикаю я. 

— Я теж, — Даня киває. — Все ж, це небезпечно… Але так ми точно не пропустимо вбивцю, я впевнений, цього разу він не втече…