Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

20 ГРУДНЯ 

На ранок ми поділилися на декілька команд, після чого поїхали виконувати поставлені задачі. І так, я знову в команді з Олівером. Нейт спеціально так ділить нас, не інакше. Ми в двох їдемо купувати солодощі. Нейт, Лексі та Мейсі поїхали купувати іграшки. Саванна І Тревор – забирають для всіх костюми. А Логан з Джуді поїхали до лікарні, щоб все підготувати. 

Олівер припаркував машину і ми пішли до супермаркету. 

‐ Я візьму візок, зачекай. 

– Мг. 

Поки чекала на Девіса встигла перевірити месенджер і відповісти Раяну, що в мене все гаразд. 

– У нас є півгодини, тож давай трохи швидше все робити. 

– Гаразд. 

Ми швидко знайшли відділ з солодощами. Давати дітям у лікарні солодощі не найкраща ідея, але головний лікар дозволив, сказав, що батьки та медсестри прослідкують за кількістю солодкого, що з'їдять діти. Все ж таки це Різдво і малеча, як ніхто інші хочуть солодкого свята. Я швидко наповнили візок шоколадними цукерками, печивом, мармеладом і горішками. Далі ми пройшли до відділу з фруктами і я набрала всього й побільше. Фруктів багато не буває, це була ідея Олівер. 

На касі я хотіла поділити оплату, та Олівер навіть слухати не хотів. Єдине, що я змогла купити – це шоколадний батончик на касі. 

Пакети були великі й важкі, та Девіс навіть вигляду не подав, що йому важко. Ненормальний. 

Ми впоралися за двадцять хвилин, тож Олівер вирішив трохи подихати воздухом і перекурити. Я стояла поруч з ним, коли до нас підбіг хтось і кинув якусь штуку, що виділяє дим. Я не встигла зреагувати, як Олівер вже підняв мене на руки і відніс подалі. 

– Ти як? – Досі тримає на руках. – Все гаразд? 

– Та ніби так. – Смикаюсь і Девіс ставить мене на землю. – Ти як? 

– В порядку.  

Оглядає територію в пошуках того, хто кинув це в нас, але парковка вже пуста. 

– Шматок лайна, я ж однаково знайду його. 

Я нічого не казала й не питала. Це міг бути будь-хто, не тільки Алекс. Нас знайшли тут, отже, за нами слідкують. 

– Вона майже вигоріла, ще пару хвилин і можемо сідати. 

– Дякую. 

– За що? 

– Ти врятував мене. 

– Як я міг тебе не врятувати? – Робить крок до мене. – Ніхто не має права ображати тебе. 

– Гарні слова, от тільки… ти сам мене ображав. 

– І мені дуже шкода за це. 

– Пішли, вже видно твою машину. – Оминаю Олівера. 

До лікарні ми приїхали останні й Олівер пояснив всім чому так сталося. Потім вони з Нейтом кудись зникли і повернулися коли ми вже все зробили. Залишилося лише обрати хто зіграє роль Санта Клауса ті місіс Клаус. Я була за Нейта та Лексі, та вони відмовилися. Джуді хотіла щоб це була я та Олівер, а Олівер віддав голос за Саванну і Тревора. В результаті головними героями цього вечора стали Джуді та Логан. Вони витягли найкоротші листочки. Сама доля зводить їх. У всіх інших були костюми ельфів. 

На наше шоу прийшли подивитися навіть медсестри й медбрати. Звичайно, що в нас не було ніякого плану шоу, це все імпровізація. Я хвилювалася, що щось може піти не так, але діти були задоволені. Ніхто не залишився поза увагою. Олівер постійно потрапляв в моє поле зору і я побачила в ньому геть іншу людину. Чутливий, милий і щирий Олівер Девіс. Він грався, танцював і сміявся з дітьми немов сам дитина. 

– Я щиро вдячний Вам за таке чудове свято для дітлахів! – Головний лікар. – Як там Хейзел? В неї все гаразд? – Звертається до Санти Клауса-Логана. – Так, сестра живе спокійне життя завдяки Вам. 

– Я радий. – Вони обмінюються теплими поглядами. – Зробимо фотографію на пам'ять? 

– Так, чому б і ні. – Ми всі стаємо докупи і нас фотографує медсестра. 

Втомлені, але щасливі ми пішли зняти костюми, а потім всі зібралися біля реєстратури. 

– Що робимо далі? – Питаю я.

– Я зараз відправлю всі костюми на таксі назад у салон і повернуся, ви поки посидіть. 

Тревор забирає всі костюми і виходить з лікарні. 

Оскільки ми всі хотіли їсти – поїхали до найближчого ресторану. Я замовила собі гарячий суп та десерт. Сил на розмову в нас не було, тож ми просто мовчки їли. Кожен думав про щось своє, поки нам всім одночасно не прийшли повідомлення. 

– Що це таке? – Ми всі відкрили те, що нам надійшло. 

Фотографія. Олівер виносить мене з диму, це було сьогодні зранку. І знову текст приходить з затримкою: 

«Ви не зможете захищати її постійно. Я доберусь до неї.» 

– Та пішов він в сраку! – Лексі протирається камеру телефону і потім робить фотографію де показує середній палець. – Це йому послання. 

– Гарна ідея! 

Всі почали повторювати за дівчиною. Я відчула, як на очі навертаються сльози. Вперше в житті в мене стільки друзів, що захищають мене. Алекс звичайно дурний, та не настільки, щоб шкодити дітям таких впливових людей. Все ж таки це він кинув в нас ту димову штуку. Це схоже на замах і я маю всі підстави, щоб піти до поліції. 

Після нашого обіду я відійшла до туалету, а коли повернулася, то за столом не була тільки Олівера. 

– Де Девіс? – Помічаю їх погляди. – Що таке? 

– Поїхав до твого колишнього. 

– Що? – Завмираю на місці. – Як ви могли відпустити його?! 

– Ми хотіли зупинити..

– Давно пішов? 

– Та ні, не дуже. 

– Я спробую зупинити. 

Забираю телефон і вибігаю з ресторану, навіть забувши за куртку.  В останню секунду встигаю вибігти на дорогу й зупинити машину Девіса. 

– Ти що робиш? – Виходить і прямує до мене. – Ти думаєш головою? А якби я не встиг загальмувати? 

– Куди ти їдеш? – Переводжу подих. 

– Якщо ти тут, то ти знаєш куди. 

– Навіщо тобі до нього їхати? 

– Поговорити. 

– Тоді я поїду з тобою. – Оминаю його і йду до машини. 

– Якого біса.. Лін, ти що робиш?