Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

міг бачити його за роботою. У напарники мені надали колегу з нашої Нью-Йоркської філії, а також два «ремінгтони» 30/30 з телескопічними прицілами та глушниками. Ми пронесли їх в офіс і кілька днів вичікували влучного моменту. Мій напарник вистрелив на секунду раніше. Його завданням було пробити у вікні дірку, щоб дати мені змогу через неї влучити в япошку. В них у Рокфеллерівському центрі товсте скло, щоб не чути шуму з вулиці. Усе вийшло якнайкраще. Як і очікували, перша куля відхилилася від цілі й полетіла хтозна-куди. Я вистрелив одразу після нього через отвір, зроблений першою кулею. Влучив японцю прямо в рота, якого той роззявив, коли витріщився на розбите скло. — Бонд задумливо затягнувся.

— Робота була виконана на «відмінно». Красиво та чисто. Дистанція — триста ярдів. Жодного особистого контакту. Наступного разу в Стокгольмі пройшло не так гладко. Наказали вбити норвезького подвійного агента, який працював на німців. Йому вдалося викрити двох наших людей, яких схопили і, наскільки розумію, стратили. З різних причин завдання мало бути виконано безшумно. Місцем виконання я вибрав його спальню, а зброю — ніж. Так от, помирав він довго.

— За ці два завдання мене нагородили номером з двома нулями. Я відчував себе дуже розумним та здобув репутацію крутого і надійного хлопця. Подвійний нуль у нашому відомстві означає, що під час виконання завдання ти спроможний убити ворога холоднокровно.

— Усе це, звісно, благородно, — продовжив Бонд, поглянувши на приятеля. — Герой розправився з двома злочинцями, але коли герой Ле Шифр починає вбивати лиходія Бонда, причому лиходій Бонд думає, що він ніякий не лиходій, відкривається інший бік медалі. Й уже незрозуміло, хто справжній герой, а хто лиходій. Природно, — додав Джеймс, побачивши, що Матіс збирається заперечити, — коли виникає тема патріотизму, все одразу стає на свої місця. Але розумування про добро та зло трохи застарілі. Сьогодні ми боремось із комунізмом. Гаразд. Але якби я жив півсторіччя тому, той консерватизм, який маємо нині, впритул наближається до того, що тепер називається комунізмом, проти якого нас закликають воювати. У наш час історія розвивається інтенсивно, і герої постійно міняються місцями з лиходіями.

Матіс приголомшлено дивився на Бонда. Потім постукав по скроні й поклав руку на плече товариша.

— Хочеш сказати, що наш дорогий Ле Шифр, який доклав максимум зусиль, щоб перетворити тебе на євнуха, не належить до категорії злочинців? — спитав він. — Що ти верзеш! Можна подумати, він відбив тобі мізки, а не... — Матіс жестом показав на нижню, сповиту бинтами, частину тіла. — Зачекай, поки М. кине тебе боротися з черговим Ле Шифром. Готовий закластися, ти побіжиш вистрибом. А щодо СМЕРШу?.. Маю зазначити, мені не подобається, що ці хлопці вештаються Францією і вбивають тих, хто, як вони вважають, зрадив їхній режим. Ти просто чортів анархіст! — він сплеснув руками і безвільно їх опустив.

Бонд розсміявся.

— Гаразд, — сказав. — Для прикладу, наш друг Ле Шифр. Доволі легко назвати його злочинцем, принаймні, мені легко, оскільки він змусив мене страждати. Якби він попався мені зараз, я без вагань убив би його, але тільки через особисту ненависть, а не через якісь там високі моральні міркування чи для слави вітчизни.

Бонд глянув на Матіса, щоби зрозуміти, наскільки він натомив приятеля своїм інтроспективним самоаналізом матерій, які для Матіса були тільки питанням службового обов’язку.

Той у відповідь посміхнувся.

— Продовжуй, друже мій. Страшенно цікаво бачити нового Бонда. Ви, англійці, такі дивні! Немов китайські скриньки, які вкладають одну в одну. Поки доберешся до середини, сім потів зійде. В результаті отримуєш розчарування, хоча сам процес повчальний та цікавий. Давай, шквар! Наводь аргументи! Можливо, якимось я навіть зможу скористатись у розмові зі шефом, коли наступного разу мені закортить здихатися неприємного завдання, — він уїдливо посміхнувся.

Бонд проігнорував репліку і повів далі.

— Для того, щоб пояснити різницю між добром та злом, ми створили два образи, що уособлюють крайності, — чистісінько-біле та брудно-чорне — й нарекли їх Богом і Дияволом. Правда, тут ми трохи змахлювали. Образ Бога настільки кришталево чистий, що можна розгледіти кожну волосину в його бороді. А Диявол як виглядає? На кого схожий? — і з цими словами Бонд тріумфально поглянув на Матіса.

— На жінку, — пирснув Матіс.

— Дуже дотепно, — відгукнувся Бонд. — Але чим більше міркую над цим, тим гірше розумію, на чиєму я боці. Мені стає шкода Диявола та його підручних, таких, як наш добрий знайомий Ле Шифр. У Диявола були паскудні часи, а я завжди прагнув ставати на бік знедолених. Ми не даємо бідоласі жодного шансу. Є Книга Добра про чесноти та як поводитися гарно, але нема Книги Зла, що вчила б, як бути поганим. У Диявола нема ні пророків, щоби скласти свої Десять заповідей, ані команди послідовників, аби записати його біографію. Щодо нього уся справа пущена на самоплив. Про нього ми не знаємо нічого, крім байок, що розповідають нам батьки та вчителі. Нема книги, з якої ми б дізналися про природу зла в усіх його проявах, як нема ні притч про лихих людей, ані прислів’їв чи іншого фольклору. Ми маємо тільки живі приклади людей, яких вважаємо менш доброчесними, ніж інші, й то, тільки покладаючись на власну інтуїцію.

— Отже, — продовжив Бонд, розпалюючись, — Ле Шифр слугував чудовій, життєстверджувальній ідеї, можливо, навіть найкращій і найблагороднішій місії у світі. Своє життя, яке я через своє недоумство допоміг зруйнувати, він поклав на створення еталона аморальності, тільки завдяки якому і може існувати критерій добра. Нам була надана рідкісна можливість за той недовгий проміжок взаємного спілкування побачити та оцінити глибину його гріховності й завдяки цьому стиканню зі злом стати кращими і доброчинними.

— Браво! — вигукнув Матіс. — Пишаюся тобою. Тебе треба катувати щоденно. Обов’язково придумаю собі на вечір якусь гидоту. Почну просто зараз. Є кілька ідей, хоча... — додав він із жалем, — усі вони нікчемно малі, але тепер, коли я побачив світло, працюватиму з подвійною енергією. Який чудовий час на мене чекає! Але з чого почати? Вбивство, підпал, ґвалтування? Ні, це все дитячі забавки. Треба порадитися зі старим добрим маркізом де Садом[159]. У цих справах я просто дитина, — він зробив квасний вираз обличчя. — Ось тільки як же наша совість, любий Бонде? Куди подіти її, поки ми займатимемося пікантними гріхами? Виникає проблема.