Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Свирид уважно дивився, намагався розігнати думки характерним запахом осені, який був особливо сильний в саду.
- Пусть решение не всем нравится, его стоит воспринимать единогласным, в соответствии сталым традициям.
- Ваші традиції завжди зводяться до ігнорування більшості?, - Свирид дивився на пейзаж.
Наумов видавив із себе посмішку.
- Не ты ли, булаву хотел?
Полковник відірвав погляд, швидко направив його в бік таємного радника.
- Булаву отримує вартий і з твердою рукою, а моя, пане наміснику, хоч і смертельна, та не гетьманська, - Кожне слово Свирид вимовив дивлячись прямо в очі Наумову, в кінці знову повертаючись до пейзажу.
Федір мовчав.
***
- Так, - Повторив Свирид, дивлячись на рухливі тіні, - Завтра старшина єдиноголосно обере вас і передасть булаву.
Апостол взявши руки за спину, підійшов ближче.
- Я хочу, щоб ти залишився в резиденції, відправляти тебе на службу в інше полкове місто небезпечно, мені відомо про натягнуті відносини з Наумовив.
- Він бігає з кута в кут, махає хвостом у себе вдома і показує ікла на «підданих».
- Так вони поводяться, - Апостол повернувся до вікна, - Така їх природа, сидіти на прив’язі й хапати кістку.
Мить мовчання.
- В любому випадку, я вдячний тобі за збереження і відновлення. Без твоїх дій, задавив би нас уряд, при малому царі.
***
- Боже милостивий!, - Промовив Євтим, оглядаючись навколо, - Я стільки народу за життя не бачив.
- Хіба на Великодня, - Сказав Тарас.
- І то не завжди, - Сказав сміючись дідусь.
Біля Миколаївської церкви справді було надзвичайно багато людей, половина з яких були рядовими козацькими військами, з світло-синьою формою, шаблями, мушкетами, вишикуваними в строгому порядку, роблячи коридор до головних дверей храму. В самому ж Глухові також було не спокійно, в хорошому сенсі. На кожній вулиці їхав офіцер і вигукував про урочисту церемонію обрання гетьмана, викрикував: «Віват», хтось бив барабани, хтось вилазив на узвишшя намагаючись перекричати попередника. Міщани й навіть люди з околиць одягали свій найкращий одяг, виводили дітей, які вередували, намагаючись заставити купити пряника чи якусь дерев’яну фігурку. Так було голосно, що навіть шуму урочистих пострілів гармат з фортеці ніхто не почув.
- Вже вистрілили, - Іван поправляв свій парадний білий кафтан і вдивлявся до чобіт, - Зараз почнеться.
Біля входу до храму стояли вищі священнослужителі, а перед ними стіл накритий червоним сукном, поряд з яким стояло кілька вартових, чия форма трохи відрізнялася, як висловився Георгій: «Зацьна».
До храму обробленою дорогою під’їхала карета запряжена шістьма кіньми, яку супроводжували піші озброєні солдати. Люди одразу почали вдивлятися, дивуватися й охкати.
- Хто то є?, - Запитав Євтим.
- Непеїн, секретар Наумова.
Євтим утямивши видав: «Ааа». Непеїн вийшов з карети, тримаючи в руках на спеціальній подушці монаршу грамоту, накриту спеціальним сукном. Пройшовши коридором, поклав її на стіл. Одразу після цього, почалась військова святкова музика, вигуки: «Віват». Зразу за секретарем Наумова йшов Семен Чуйкевич, несучи на такій же подушці срібну печать.
- А цього я ніби десь бачив, нагадай, - Сказав Євтим, не зводячи очей з церемонії.
- Чуйкевич пішов, канцелярист наш, - Знову пояснив Строгий.
Канцелярист тримаючи в руках печатку, зупинився біля стола і так її тримав. Зразу за ним йшли Іван Левенець, тримаючи в руках булаву, Іван Манайлович, який ніс хоругву, вже знайомий братству Іван Гамалія, який ніс значок, а також Федір Гречаний, ніс бунчук.
- Ще не доводилося так близько то всьо бачити, - Здивовано говорив Дмитро, розуміючи, що ніхто в такому ж здивуванні не відповість.
За мить появилася масивна карета, в якій сидів Федір Наумов, а разом з ним Данило Апостол. Представникам старшини, що несли атрибути та іншим, вказали підійти до столу. Непеїн відкривши монаршу грамоту, увесь голос почав читати зміст: «Великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів»
Яким, який стояв ледь не в перших рядах присутніх, не міг заспокоїти очі, які розривалися від феєрії барв, кількості людей і навіть банальної світлої погоди на небі. На дворі було перше жовтня і температури в таку пору зазвичай холодніші.
«Можливо це знак», - Мимовільно думав хлопець і так же швидко засумнівався.
Після зачитаної грамоти канцеляристом Непеїним, до столу вийшов намісник Наумов, мить оглядав присутніх і голосно запитав.
- Кого б шановні отці, старшина й офіцери хотіли бачити гетьманом?
Ще кілька секунд і один за одним, навіть майже одночасно вигукнули: «Апостола». Наумов непомітно й стверджувально схилив голову, відійшов від столу, щоб вручити Данилу клейноди. Одразу після цього почалось гучне вітання, заграли музики, козацтво почало вигукувати: «Віват» та інші вітальні слова, присутні міщани радісно загомоніли. Апостол вийшов до центру й підняв булаву вгору. Козацькі полки за командою дістали свою зброю і кілька разів вистрілили в повітря, після чого настала черга гармат, що було знаком обрання нового гетьмана.
До цього уважний і застигший натовп мочав метушитися, адже за священнослужителями, в храм увійшов Данило Апостол для проведення церковної служби. Давши присягу на вірність, по завершенню почали бити дзвони і навпротязі дня в місті проводились урочисті постріли з гармат.
- Дальше буде хода, традиційна, по місту, - Сказав Євтим, виходячи з храму разом з Якимом, - Тобі слід йти разом з батьком, до речі, я його бачу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.