Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

Погодувала сина, зробила кілька дихальних вправ, намагаючись заспокоїтися. І вирішила більше не акцентувати увагу на тому, що мій син залишився всього з одними штанцями. Мені навіть на думку тоді не спало звинуватити в цьому Деніела. Навіщо, якщо поруч є той, на кого можна звалити всю відповідальність за свої нещастя?

Повернувшись до багаття, я сіла навпроти самандарця, відпустила сина повзати на розстелені шкури. Ніби й не сталося між нами перепалки, взяла простягнутий мені шомпур із неймовірно смачним запеченим фруктом.

- Мммм, дуже смачно, - сказала, вирішивши, що це зауваження цілком зійде як подяка. Невдоволено покосилася на сина, який знову схопив ремінь самандарця, але нічого не сказала. - Як вас звати?

Чоловік підняв на мене погляд і якийсь час мовчки на мене дивився. Може, він і не тупий, але вже точно дивний.

- Ну добре, - примирливо сказала я. - Давайте, почнемо спочатку. Мене звати Капрісуель Якщо для вас це складно, можете звати мене - Капріс. А як звуть Вас? - на останньому слові я зробила виразний акцент.

- Лі. Можеш звати мене - Лі.

- Яке рідкісне і красиве ім'я, - пиркнула я, одразу здогадавшись, що він не збирається називати своє справжнє ім'я. - Якщо вже ми познайомилися, чи не хочете зняти це неподобство? - я кивнула на його маску.

- Моє обличчя потворне. Боюся, це злякає тебе.

- Не хвилюйтеся, навряд чи ваше обличчя ще більше зіпсує моє ставлення до вас.

Під його довгим, важким поглядом я мало не здригнулася. Здається, час припиняти випробовувати його терпіння.

І затримала подих, коли його рука потягнулася до маски. Я боялася зізнатися самій собі - як же мені раптом захотілося побачити його обличчя. На мить довгі, сильні пальці завмерли біля краю маски, повільно відтягнули її, потягли вниз...