Читати книгу - "Атарінья"

- Пізнаєте? – спитав.

- О, це арфа Макалауре, - смутно підтвердила Нерданель. Вона вже не плакала, віддавшись якомусь світлому суму, переплетеному зі спогадами.

- Мій брат, - продовжив Ельронд, - мав зі своїм аtarinya схожу розмову. Співцеві було

ще гірше, ніж брату: він міг тримати меча у лівиці, однак, на арфі б грати вже не

19

Аvanire – відсутність телепатичного зв язку, «стіна» у розумі.

46

зміг… Quentaro без арфи – що може бути смутнішим. Ельрос був свідком його

погибелі, як я був свідком погибелі Майтімо, і Макалауре зоставив йому три дари: кольчугу, арфу, меч.

В пошуках я провів кілька днів та ночей, а потім ще стільки ж ми добирались до

табору. Коли, брудні і втомлені, ми з братом увійшли до шатра Ерейніона, то одразу ж

зрозуміли – щось сталося.

Келебрімбор лежав в кутку, на розстелених укривалах, відвернувшись від усіх. Йому

було найтяжче – він втратив те, що залишилось від його родини. Останній нащадок

Феанора зостався нині у світі сам. Поруч сиділа Артаніс і готувала йому quenilas. Її

лице було таким, що я мимоволі відвів очі. Жахлива врода – інакше не скажеш.

Нервен була люта, така люта, що її лють аж дзвеніла у повітрі. Келебріан принишкла

поруч. Мені трохи незручно про це говорити, але саме цього дня я вперше звернув

увагу, якої бездонної синяви очі у доньки Галадріелі.

Ерейніон теж був тут, разом зі своєю сестрою Ерніс.. Він обійняв нас, і мовив смутно:

- О, все менше і менше… І Макалауре?

Ельрос мовчки кивнув головою.

- Зі старшого покоління – одна лишень вельможна Артаніс, - вимовив син Фіндекано, -

а з нею ми з Келебрімбором, брати у других…

- І сестри… - прошепотіла Келебріан, а Ерніс зітхнула і обійняла її.

- І ви двоє, нащадки Тургона… Ті, хто народився тут… Справедливості стало

задосить…

- Вони відпустили Саурона, - безбарвним голосом сказала Артаніс, - вони його

відпустили.

Я не зрозумів, а зрозумівши – сів на коци. Саурон, Чорний Мая, був рідкісною тварюкою

вже в ті часи, це він катував Майтімо, а Фінрода, улюбленого брата Артаніс, опісля

тортур прирік на жахливу смерть, і з ним загинуло ще десятеро воїнів, окраса

Нарготронду. Ці вельможні бранці були не єдиними, хто прийняв смерть від лап Чорного

Мая, говорили, що тварь знаходила насолоду в споглядання тортур. Саурон віддавав на

муки і Людей, і навіть Гномів… Оповідали про страшні досліди, які він проводив над

бранцями, це з його вини впав Гондолін – Маеглін, мій родич, і син сестри Фіндекано, вельможної Арельде, потрапив до полону, бувши у владі чорної туги від нещасливого

кохання. Наслідки відомі – злощасний Маеглін погодився співпрацювати з тварями, єдиний Ельф за сотні літ, і загинув сам, але погубив Гондолін.

- Та як же… - почув я голос Ельроса.

- Саурон, - мовила Артаніс, - хитра бестія… Він прийшов здаватися у полон. Сам

прийшов, адже для подібних йому ганьба – порожній звук. І милосердний Еонве

наказав йому з’явитись на суд Валар… З власної волі. Ясна річ, що на Захід цей

виплодок Моргота не відбув.

Я сидів мовчки. В голові у мене голкою застрягла думка, що Майтімо з братом теж

запропоновано було з’явитись на суд Валар. Вустами Мая Еонве мусила говорити

божественна справедливість, і вона, та справедливість, зрівняла тварь, яка нівечила Арду

вкупі з Морготом, і захисників Арди, які хоч і робили помилки, але ніколи не були на

боці зла.

- О, - вимовила Артаніс, - Валар подбали, щоб життя в Ендоре не було нудним. Тоді, у

Валінорі, вони дозволили Морготу вільно гуляти Благословенним Краєм, аж доки він

не наробив стільки зла, скільки вже не зміг винести Аман. Тепер тут зоставлено

Саурона… Для чого?

- Бо ми ще живі, - співуче мовив Келебрімбор, раптово підіймаючись на лікті, і

обертаючись до нас, - бо останній нащадок Феанора ще не помер від зброї, тортур і

горя…

47

- Келебрімборе, милий, - озвалася Артаніс, - може тобі варто повернутись на Захід.

Адже дозвіл…

- Дозвіл? – гіркувато спитав Келебрімбор, - дозвіл