Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я звільнилася з обіймів і серйозно подивилася в обличчя чоловікові.
— Професоре, я хочу закінчити свою роботу. Граф сказав, що йому залишилося не більше місяця. Але я не розумію, як до нього могла повернутися його мова і при цьому стан його магічних полів абсолютно не покращав. Ваші ліки швидко поставили його на ноги. Може, справа в них? – припустила я.
Професор замислився.
— Важко сказати, Даріє. Що я можу тобі відповісти, — засміявся він. — Я зараз такий самий спостерігач, як і ти. Адже ніхто ніколи не стикався з таким явищем. Граф — безперечно дуже сильний маг. Але його сила вичерпується. Його вистачило набагато довше протриматися, ніж решті. Я можу зробити висновок, принаймні, один: паразит харчується магією людини. І доки цієї магії вистачає, він росте, набирає сили. Але коли магії йому не вистачатиме? — міркував професор. Як завжди, замислившись, він дивився в небо і щось собі уявляв. — Людина без магії вмирає, паразиту нема чим харчуватися і теж вмирає. Вони обидва вмирають.
— У чому сенс життя паразита? — також задумавшись, запитала я. — Вбити людину, щоб самому потім померти?
— Важко сказати, Даріє. Усі випадки закінчувалися саме цим.
Трохи помовчавши, професор раптом запитав мене:
— Ти вважаєш, що цей доктор Марвей не знає чим справді хворий граф?
На його обличчі читався великий сумнів.
— Він жодного разу не згадав про це під час розмови з графинею. Або зі мною. І тоді на кухні він сказав Амадіні, що божевілля не лікується.
— Так, він може подібне говорити слугам і стороннім, аби остаточно не налякати всіх. Сама знаєш, що чутки та казки про паразитарну магію з кожним роком обростають новими неймовірними подробицями.
— Напевно... сказавши правду суду, можна було б швидше домогтися визнання графа недаєздатним і оформити опікунство над ним? – припустила я.
— Ти маєш рацію, дівчинко! — вигукнув професор.
— Але доктор Марвей цього не робить, чи означає це те, що він справді не знає про справжню хворобу графа? — ще більше заплуталася я.
— Я чув про цього лікаря. Він дуже відомий у деяких колах. Це молодий лікар, який подає надії. Якщо він справді брав аналізи у графа, він повинен був все побачити на власні очі. Він не здається мені... настільки непрофесійним. Хоча, – чоловік зітхнув, – гроші відіграють вирішальну роль. З твоїх слів, Даріє, я так зрозумів, що він чекає своєї долі від Її Світлості. Він не боїться заплямувати свою репутацію і не соромиться грішити. У такому разі все можливе, все можливе.
— І що мені робити тепер, професоре? — попросила я поради у єдиної близької мені людини.
— Дотримуйся нашого плану, дівчинко. Спостерігай за станом графа та веди щоденник. Щодо моїх ліків... вони не зроблять йому гірше. Збільшиш дозу. А ось це, — і чоловік дістав із кишені новий флакончик, — почни підсипати йому після закінчення попереднього.
— Що це?
— Пам'ятаєш, ми з тобою читали в одному з трактатів про цікаву спробу одного лікаря знайти ліки з первоцвітів зускантру? Я трохи видозмінив його рецепт.
— Ви просто геній, — щиро посміхнулася я професору. Мені так подобалося, що робив професор. Я із великою теплотою згадую наші з ним уроки, практики, наукові дослідження. З цією людиною мені ніколи не було нудно. У його голові завжди було стільки ідей та планів щодо покращення ліків, життя, вивчення хвороб. Я вірила, що колись він зробить велике відкриття для людства! І трохи навіть заздрила, що він має всі можливості для таких великих наукових досліджень.
Ще трохи обговоривши лікування графа, на прощання професор мене попередив:
— Будь обережна з лікарем Марвей. Я гадаю, практика в нього тебе нічому не навчить. Лікар, який готовий заради грошей, убити пацієнта – злочинець и зовсім не має права називатися лікарем.
— А як мені поводитися з графом? — попросила я поради.
— Допомагай йому, коли це буде можливим. Але в цілому, я повторюю тобі його слова: у нього немає шансу вижити, а людина, яка зазнає таких мук, які відчуває Його Світлість - заслуговує на швидку і легку смерть.
Повертаючись до маєтку графа, я перебувала в задумливості. Так, я чудово знала, що від паразитарної магії немає ліків, немає порятунку, що шансів вижити просто нема. Може молодість бере своє і хочеться думати, вірити, що саме ти здатний все змінити? Ні, я не вірю в таку «себе». Просто на даний момент все, що ми знали про «паразита», не збігалося з дійсністю. Граф мав померти вже давно, але не помер. То може… все-таки є шанс?
Шановні читачі! У наступному продовженні на Вас чекає маленький подарунок)
Глава вийде від імені... графа!) Чекали???
А сьогодні, знайомтесь) Лікар Дерек Марвей та професор Шолла.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.