Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

- Ти сама зробила такий вибір! Нерсе розпочинай. Тільки будь обережний, бо минулого разу трішки не гарно вийшло.- Вигукнув в розлюченості хлопець.
- Та зрозумів я все: не нагадуй Арве.- Відповів йому його кремезний товариш.
Наступної секунди від сильного удару мій магічний щит розсипався і я обернулася милуючись як цей бугай, голими руками, збираючи магію в кулак, замахується, щоб розбити ще один щит.
Ну що ж... пограємось. Мінус один, плюс два і знову мінус один того плюс чотири. Я побачила додавання ще кількох щитів. Мінус один плюс два, це весь час повторювалося відсуваючи нахабу все далі від мене. Цьому заклинанню щита, я навчилася в одній із таємних бібліотек сімейного маєтку. Наскільки пам'ятаю, ця кімната знаходилася в підвалах.
Після третього розбитого щита нерви хлопця стали здавати. Щит переді мною з кожним разом ставав все щільнішим, а я вже підклавши під голову подушку з усмішкою спостерігала за рухом його кулаків.
Помітивши зникнення одного із п'ятірки. Я згадала про вразливі місця цього магічного щита відразу створивши на землі кілька світлових списів, піднявши їх до неба вістрями. Після чого знову ліниво позіхнувши, розвалилася на лаві відпочивати. Подумки підбадьорюючи вчорашнього кривдника "давай, давай", "ну ж бо".
- Ай! Боляче ж...- застогнала, коли мене за ногу вкусила біла змійка.
Вона що не розвіялася і весь цей час була поряд зі мною?
- Заберіть цю погань з мене! - Зашипіла, після другого болючого укусу витрушуючи магічно створену тварину з чобота.
І як я її не помітила раніше?
- П'ять кіл по середньому полю! - Оголосив творець повзучого гада.
- В мене ніжка болить! - Ховаючи посмішку, повідомила спадкоємцю герцога.
- Три кола і вільна, - понизив він планку.
Ран не було, але нога трохи почервоніла в місці укусу. Зчепивши зуби й розвіявши щит, вирішила пошкандибати до призначеного кола в парку. Змія ніби приліпилася до мого чобітка і це мені не подобалося. Відбігавши коло, я намагалася не дивитися на хлопців, що тренувалися поблизу. Вони розробляли удари світловими мечами, лише зрідка поглядаючи у мій бік.
Пролунав сигнал підйому і я як ошпарена поспішила до учнівського корпусу. Біль у нозі давно пройшла і я хотіла швидше покинути це місце.
Весь час з презирством розглядаючи на маленьку змійку. Вона так і висіла на моїй нозі, обвиваючись кільцями, не бажаючи відчіплюватися. Через кілька хвилин, я вже стояла біля лазарету вичікуючи Катерину. Раптом вона дасть мені якусь пораду, бо біль від укусів був. А ректор чітко дав зрозуміти, що хлопці будуть робити, що хочуть, щоб до чогось там мене підготувати.
Як позбутися повзучого гада я не знала, і терпіти подібне більше не хотіла. А звернутися по пораду мені більше не було до кого.
- І на кого ми тут чекаємо? Якщо на лікаря, то вона буде тільки після обіду.
- Воно боляче кусається!
Обурилася я вказуючи рукою на змійку, що обвивала мою кінцівку.
- А як позбутися я не знаю!
- Ти також світло? - Запитав незнайомий сивий чоловік.
- Угу.
- Гаразд, йди за мною. - Запропонував він і я увійшла за ним до одного з лекційних кабінетів. - Зазвичай маги так мітять дівчину, яка не відповідає їм взаємністю. - Похмуро повідомив він.
- Нехай мріє! - Загарчала у відповідь, теж мені знайшовся залицяльник.
- Розумію. - Закивав чоловік. - Я професор Валлум. Викладаю теорію щодо захисних доменів.
- А? - Тільки змогла пробелькотіти.
- На старшому курсі, - пояснив низенький із лисиною чоловік.
- Зрозуміло. І що мені тепер із цією річчю робити? Адже він чує нас?
- Чує, кожне ваше слово та ще й бачить. Залежить від його сили магічного резерву.
- Ось мерзотник. - Почала лаятися від обурення.
- Намагається зібрати інформацію, щоб дізнатися про вас більше. - Підтвердив вчитель.
- Цього мені ще не вистачало. А ви не знаєте, коли з'явиться магістр Рагнар?
- Він рідкісний гість в Академії.
- Шкода.
- Посидь поки що тут.
Показав мені на стілець чоловік і зайшов до суміжного маленького кабінету.
- Де ж, а-а, ось.
Не встиг він вийти з комірчини, як до аудиторії зайшло три хлопці.
- Професор, краще вам цього не робити. Світаніє, так треба, для твоєї безпеки! - Вигукнув один із хлопців.
- Дякую, але я не вірю вам!
Чую тихий стогін і Арвен віддаляється від гурту, наближаючись до мене. За кілька хвилин сідає біля моїх ніг і дбайливо знімає цього гада з ноги.
- Давай так, поряд з тобою завжди буде один із моїх хлопців і я більше не чіпляю на тебе свого сполучного. Домовилися?
- Ви не маєте права! - Зашипіла йому прямо в обличчя.
Цей тип нахилився і знявши чобіток з правої ноги, несподівано для мене, припав у ніжному поцілунку до кінцівки, де раніше був укус. Ледве не задихнулася від обурення і відразу спробувала відштовхнути цього зухвальця.
- Та як ви смієте! Я не давала вам своєї згоди. Мені ваші домагання не приємні! - Практично задихаючись, шипіла на нього. А він ніжно погладжував мою гомілку і навіть не збирався відпускати.
- Студент Арнаскі, я все ще тут. - Нагадав про себе вчитель.
- Вам краще піти! - Пролунав наказ.
- Відпустіть зараз же! Ви мені неприємні! - Обурилася, намагаючись повернути собі свою кінцівку й отримала ще один поцілунок у ногу.
- Я цілуватиму, поки не пробачиш!
- Все, Годі! - Почервонівши від обурення пробурчала.
- Пробачила? - Два вири синіх очей дивилися на мене з щемлячим душу болем.
- За укус змії, так. А в іншому, Ви мені дуже неприємні.
- Дивно. Зазвичай дівчата радіють, коли я поряд.
- Точно! Ви Бог та цар цієї Академії? - Пригадала я примружившись.
- Хотів тебе налякати. Гадав, що ти підкоришся. - Знизав плечима красень.
Він випустив мою ногу з рук і нарешті підвівся.
Ми з професором переглянулись. І я спробувала встати, але біла змійка, що світилася, знову обвила мою ногу.
- Забери її негайно! - Зажадала.
- Вона більше не вкусить. Тепер буде інше покарання за не підкорення!
Від його хитрої посмішки, я подумки здригнулася.
Розуміючи, що він задумав щось не гарне, послала потік магії в кільце Тіоса. А змія на нозі сердито зашипіла і сама відчепившись відповзла на метр від мене, після чого знову підповзла обвив мою кінцівку. Мене вже добряче трусило від люті і я з надією дивилася на всі боки виглядаючи портал коханого, але його ніде не було.
Відразу майнули думки, що Тіос мене покинув, і я більше не сподівалася на його допомогу. Але потім я втішила себе тим, що, можливо, він дуже зайнятий. І задумала покинути Академію й опинитися якомога далі від цих хлопців. Найкраще зробити це таємно. Але для початку позбутися гада на моїй нозі.
- Ну все. Досить! Вгамуйся, - ледве торкаючись моїх плечей прошепотів Арвен. - Примушувати ні до чого не будемо. Але твоя фізична підготовка за нами. Ми ж маємо якось домовитися.
- Зміюку прибери!
- Тільки коли дізнаюся про всі твої слабкості.
- Моя слабкість це Тіос! - Вигукнула йому в обличчя, а потім хутко вискочила з кабінету.
Так і потрапила на лекцію в одному чобітку і з білою гадюкою на нозі.