Читати книгу - "Кортик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Розділ 46
ПРОЕКТИ
З цього дня безпритульники щоденно приходили на майданчик. Вони приводили з собою товаришів, грали з піонерами в гилки, у волейбол, слухали Шурині розповіді, але примусити їх зняти своє лахміття було неможливо, хоч і стояли жаркі червневі дні.
Повітря було насичене терпким запахом гарячого асфальту. Асфальт варився у великих казанах, парував на обгороджених вірьовкою тротуарах.
Трамваї, свіжопофарбовані, з рекламними вивісками на дахах, повільно повзли по вулицях, відчайдушно дзвонячи мулярам, що перекладали мостову. Двори були завалені паровими котлами, батареями, трубами, цеглою, діжками з цементом і вапном. Господарство Москви відбудовувалось…
— «Циндель» пустили, — об'явив всезнаючий Генка, показуючи на далекий димок, що піднімався з невидимої за будинками, фабричної труби. — Вчора пустили, а завтра «Трёхгорка» стане до ладу.
— Ти все знаєш, — насмішкувато відповів Мишко, — навіть з чиєї труби дим іде. А ось це що? — Він показав на монтерів, які працювали на стовпах.
— Як що? Сам бачиш: монтери. Електрику лагодять.
— «Електрику лагодять»! — передражнив Мишко. — Багато ти знаєш! А чому лагодять?
— Зіпсувалась, напевно.
— Ех, ти! Каширську електростанцію пустили, ось чому. Вона на вугіллі працює. Тепер ліхтарі всю ніч світитимуть, і не по одному, а по обох боках вулиці. Зрозумів? І Шатурську станцію почали будувати… та на торфі… А ось на Волхові першу гідроелектростанцію будують, її буде вода крутити…
— Все це я сам, без тебе знаю, — сказав Генка. — Думаєш, ти один тільки газети читаєш?
У Генки дома дійсно лежала ціла купа газет: все це були номери «Известий» за одне й те саме число. В цьому номері, в графі «У фонд допомоги голодаючим Поволжя», було написано: «Від дітей будинкоуправління № 267 — 87 карбованців». Всі діти цим дуже пишалися, а Генка завжди таскав газету з собою і всім показував.
Дні минали, а хлопці ніяк не могли придумати, як же їм добути піхви. Тепер, коли було твердо встановлено, що Філін — це той самий Філін, треба було остаточно з'ясувати, чи бачив Мишко у філателіста піхви, чи то було просто віяло. Але як це зробити?
— Залізти до дідка, і все, — говорив Генка. — Раз вони бандити, то і нічого з ними церемонитися.
— Як же ти збираєшся до нього залізти?
— Дуже просто: через кватирку. А ще краще — Коровіну доручити. Він знає, як такі справи робляться.
— Ти краще тримай язик за зубами, — сказав Мишко, — через тебе тепер не можна дідкові і на очі показатися. Адже пробували вчора, а він навіть у магазин не пустив. Факт, що запідозрює. А Коровіна нічого сюди приплітати. Нове діло: будемо його підбивати в кватирку лазити! Що він про піонерів подумає! Адже він нічого не знає про кортик. Тут щось інше треба придумати.
І Мишко справді придумав. Тільки це йому спало на думку через кілька днів — під час поїздки загону в дводенний табір на озеро Сенеж.
Розділ 47
ЗБИРАННЯ В ТАБІР
У день від'їзду в табір Мишко прокинувся рано-вранці.
У кімнаті вже було видно, за вікном у передранковому тумані виднілись сірі стіни сусіднього корпусу. Де-не-де у вікнах горіли вранішні вогні, тьмяні і тривожні.
Мишко скочив з ліжка:
— Мамо, котра година?
— П'ять. Поспи ще, встигнеш.
Мати ходила по кімнаті, готуючи сніданок.
— Ні, треба вставати. — Мишко швидко одягався. — Треба ще за хлопцями зайти. Мабуть, сплять.
— Тільки поїж спочатку, — сказала мама.
— Зараз.
Мишко наспіх умився і тепер збирав свій рюкзак.
— Мамо, — одчайдушно закричав він, — де ж ложка?
— Там, де ти її поклав.
— Та нема її! — Мишко поспішно рився в рюкзаку… — Ага, ось вона.
— Ніхто не чіпав твого рюкзака. — Мама позіхнула і мерзлякувато знизала плечима. — І не порпайся там, ти все перевернеш. Пий чай, я сама ковдру загорну.
— Ні, ні, ти не знаєш як. — Мишко згорнув ковдру і прив'язав її до рюкзака, на якому вже теліпались кварта і казанок. — Ось як треба!
— Гаразд… Роби сам. Тільки не загуби там нічого і, будь ласка, далеко не плавай.
— Сам знаю, — Мишко, обпікаючись, сьорбав чай на краю стола з відкинутою скатертю. — Ти все вважаєш, що я маленький, і даремно… Ось повернуся з табору, обов'язково. цю річ поламаю. — Він показав на грубку, що стояла в кутку. — Скоро парове опалення пустять. Знаєш, як тепло буде!
— Коли пустять, тоді й поламаємо, — відповіла мама.
З рюкзаком за плечима Мишко вибіг з квартири. У дверях він зіткнувся з Генкою, що йшов до нього. Генка також був у повній похідній формі. Мишко послав його у двір зібрати решту хлопців і дівчат, а сам піднявся до Славика.
Як і слід було чекати, Славик ще не проснувся.
— Так і знав! — розсердився Мишко. — Скільки можна спати?
— Адже ми домовилися, що ти за мною зайдеш, — виправдувався Славик, потягаючись і протираючи заспані очі.
— Треба на себе надіятися. Одягайся швидше!
Мишко підійшов до піаніно і почав роздратовано перегортати ноти.
З спальні вийшов Костянтин Олексійович, Славиків батько. Його великий живіт опускався на поясок, що підтримував штани. Низенький комір вишитої сорочки відкривав могутні груди, зарослі рудим волоссям. І без того маленькі очиці тепер, зі сну, здавалися зовсім вузенькими щілинками на повному, добродушному обличчі.
— Ну, піонери, — позіхаючи, промовив Костянтин Олексійович, — у похід? — Він простягнув Мишкові руку — Добрий день, товаришу командир. Зранку підлеглих пробираєте? Муштруйте їх, муштруйте!
— Добрий день, — відповів Мишко. — Ми просто так розмовляли.
Він завжди чомусь ніяковів, зустрічаючись з Костянтином Олексійовичем. Мишкові здавалося, що той у душі насміхається з нього і взагалі з хлопців. До того ж технічний директор фабрики — «спец», як говорила Агріппіна Тихонівна.
— Ну-ну, розмовляйте.
Човгаючи туфлями, Костянтин Олексійович вийшов у кухню. Скоро звідти почулося шипіння примуса.
«Ну от, — тужливо подумав Мишко, — чай затівають!. Запізнимося ми через цього Славка!»
— Костю! — почувся з спальні голос Алли Сергіївни. — Костю!
— Батько на кухні, — голосно відповів Славик.
— Славо! Славо!
— Чого?
— Скажи батькові, щоб котлети загорнув у навоскований папір.
— Добре, — відповів Славик, продовжуючи зашнуровувати черевики.
— Не «добре», а йди зараз і скажи йому!
Славик промовчав.
— Хто до тебе прийшов? — знову почувся голос Алли Сергіївни.
— Мишко.
— Мишко? Здрастуйте, Мишко!
— Добрий день! — голосно відповів Мишко.
— Мишенько, голубчику, — заговорила Алла Сергіївна, не, встаючи з ліжка, — я вас дуже прошу, не дозволяйте Славі купатися, йому лікарі це категорично заборонили.
Славик почервонів і завзято почав смикати шнурки черевиків.
— Добре, — посміхнувся Мишко.
— І взагалі, — продовжувала Алла Сергіївна, — наглядайте за ним.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кортик», після закриття браузера.