Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

кадрів вона знову з’явилась і зникла за краєм монітора, де мало бути шале номер два. Звісно, з окремих знімків важко було сказати щось про напрямок руху постаті, але побачене цілком вкладалося в те, що я вже знав. Я сподівався побачити ще когось біля шале номер два між знімками Софії, але мені не пощастило. Хай хто там був, він чи вона бездоганно втрапили в трихвилинне вікно — або неймовірно пощастило, або це було сплановано. Відтак нічого цікавого не було, якщо не зважати на кількох курців під гостьовим будинком і дві тіні, які трималися за руки та дивилися на зорі. Я також не побачив нікого, хто підіймався б пагорбом у напрямку поля для гольфу.

Коли час у кутку екрана перевалив за першу ночі, я помітив, що Джульєтт стисла мишку міцніше. Вона чекала на щось. За кілька знімків вона зупинила відео.

— Мою увагу привернуло ось що, — сказала вона. — Зелених Черевиків немає ані серед гостей, ані серед працівників, і ніде поблизу не повідомляли про зниклих осіб. Я зв’язалася по радіо з іншими курортами, але його ніхто не знає, хоч і всі про це говорять. — Джульєтт показала на аркуш паперу на столі: роздрукований перелік імен та прізвищ — мабуть, це гості. Біля кожного ручкою поставлено «пташку» — усі на місці. Про це я вже знав від Люсі, але був радий побачити підтвердження.

Мені було цікаво, чому Джульєтт так серйозно за це взялася. Бажає пустити мене хибним слідом? Чи просто тут так нудно, що їй хочеться якихось пригод? А тоді мені в око впав трохи товстіший стосик паперів, з якого стирчали жовті закладки з поміткою «Підписати тут», він лежав під роздруківкою. Перелік гостей затуляв його майже повністю, але у верхньому кутку я помітив емблему, схожу на логотип дуже відомого рієлторського агентства. (Такі речі автоматично привертають до себе увагу в детективних романах, чи не так? Про деякі важливі подробиці просто неможливо згадати завуальовано, тож я міг просто написати напівжирним шрифтом: «На її столі лежав договір купівлі-продажу нерухомості».) Може, вона не настільки вгрузла в цей курорт, як запевняла.

Джульєтт пояснювала далі:

— Це означає, що той чоловік приїхав сюди посеред ночі. Тож, може, це він і є. — Господиня показала на монітор. І справді, на паркувальному майданчику з’явилася автівка. — Вона досі там стоїть, я перевіряла. Ми можемо попросити Кроуфорда перевірити номери. Може, вдасться дізнатися його ім’я?

«Ми»? Вона бере мене в помічники? Цього я не чекав. Як і того, що з усіх нас, включно з поліцейським, Джульєтт просунеться в розслідуванні якнайдалі. Це знову нагадало мені, що я є протагоністом лише тому, що записую ці події, а не тому, що найздібніший з усіх. Я нахилився до екрана. На під’їзній доріжці світилися дві фари. Принаймні виявилося, що простіше вказати напрямок руху автівок, ніж людей, тож я був певен, що машина прямує в бік паркувального майданчика. І хоча у фільтрі нічного бачення довкола фар утворився ореол, було очевидно, що це повнопривідний «мерседес».

— Це машина мого вітчима, — сказав я. — Марсело. Це той, який волав уранці під готелем.

— Ох.

— Але він приїхав не вчора вночі. Учора ми обідали в окремій залі. Він точно кудись їздив, а потім повернувся. — Я пообіцяв бути чесним лише з вами, читачу, і не винен нічого допитливій власниці курорту, тому промовчав про те, що вітчим не прийшов вечеряти, сказавши, що Одрі зле. Та все ж таки скидалося на те, що Марсело нам збрехав, тож мені було цікаво дізнатися, коли він поїхав. Звісно, міг їздити в місто по ліки. — Перекрутіть на вчорашній вечір — побачите, як «мерседес» виїжджає.

Джульєтт прокрутила відео назад, поки не знайшла знімок, на якому світилися задні фари «мерседеса» — високо на пагорбі, але досі в кадрі. Було це о сьомій вечора, невдовзі по тому, як він мені зателефонував. Тоді я вже, мабуть, задрімав.

— Прокляття, — сказала Джульєтт.

Від’їзд гостя на кілька годин явно цікавив її менше, ніж прибуття Зелених Черевиків. Але мене це похитнуло. Моя голова кишіла запитаннями. Марсело збрехав, щоб мати привід не прийти на вечерю, і натомість поїхав кудись. Повернувся він аж за шість годин. Що він робив? І що про це знала моя мати? Може, їй справді було зле й вона весь цей час проспала в шале? Чи причетна вона до того, що робив Марсело? Вікна автівки були затемнені, тож я не знав, чи був хтось на пасажирському сидінні й хто взагалі був за кермом.

Джульєтт закінчила мою найстрашнішу думку:

— Може, він привіз когось із собою?

— Чи можу подивитися решту, аж до ранку? — запитав я. Джульєтт знову запустила слайдшоу. Я вдивлявся в знімки, нахилившись до екрана так близько, що відчував кінчиком носа легку вібрацію стародавнього пузатого монітора. — Якщо небіжчик жив десь неподалік, бодай хтось має його впізнати.

— Я не бачила тіла і знаю лише, що всі гості й персонал на місці. Ми сповістили всі готелі в цих горах, аж до озера, і Кроуфорд телефонував у свій відділок в Джиндабайні: про жодне зникнення не повідомляли. Кроуфорд каже, що не хоче травмувати гостей і що немає сенсу показувати всім фото трупа, якщо ніхто не знає про жодну зниклу людину. Мушу сказати, я з ним згодна. Зрештою, це мої клієнти… і я не певна, що зможу суттєво виправити свій рейтинг на «Тріп едвайзор», роздаючи безплатні сніданки. — Соромно в цьому зізнатися, але в мене виринула думка розказати Евонні про можливість отримати компенсацію у вигляді безплатного сніданку. — Нещасні випадки не рідкість у горах. Поки що це нікого не хвилює. Може, якийсь турист перетинав гори пішки й загубився? Про вбивство говорите лише ви, і ви під’юджуєте того копа-новачка.

— То навіщо ви мені це показуєте?

— Бо ви ставите так багато запитань, що переконали й мене. І я погуглила про вашу родину: ви не зовсім чисті. Якщо це вбивство… це значить, що десь є вбивця. А я, хай там що, усе-таки відповідаю за безпеку своїх гостей.

Мене трохи обурила її згадка про минуле моєї родини. Я напружився.

— То чи не варто показати цей доказ… — Власні слова різонули мені вухо. Хоч я й думав про той випадок як про вбивство, досі це був лише мертвий чоловік у снігу, і мені не подобалось клеймо офіційності, яке накладало на цю ситуацію слово «доказ». — Тобто цю інформацію Кроуфордові, а не мені?

— Я не знаю цього Кроуфорда — його