Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Привіт – посміхається мені Ліліан – рада з тобою знову познайомитися Маріє. Шкода що ти мене не пам’ятаєш, адже тоді ти була зовсім крихітна. Мене звати Ліліан, але я думаю ти вже це знаєш. Якщо тебе щось цікавить, то запитуй не соромся.

– Ви і справді… мої батьки? Я ж правильно зрозуміла? – я важко проковтнула, стисши руки у замок.

– Так – трохи зі смутком мовила вона – ми твої справжні батьки і нам дуже шкодуємо що довелося тебе переселити в інше тіло, але так було треба.

– Але чому ти мовчав Грейсоне? – зважилася задати цілком логічне запитання що мене мучило.

– Я… – він потер бороду рукою – я боявся зізнатися… не знав як правильніше буде тобі сказати. Хоч частину і зміг розповісти у якості третьої особи. Вибач.

– А чому тоді у книзі про яку я тобі розповідала не згадувалося про вас, а тільки про Скруджа і розмите згадування про мою матір? – останнє слово зараз говорити мені було дуже незвично. 

– Довелося таким чином замести сліди, щоб твоє походження ніхто точно не знав, тому ми уклали угоду зі Скруджем про твоє усиновлення, деталей угоди якої він не знав. Його справа була лише несвідомо відвернути увагу служби, а так ти проживала у свого дідуся Вільяма… принаймні поки він був живий – пояснив Грейсон – і схоже ця дуже заплутана історія просто не була взята до уваги. Але сказати напевне чому про це не написано я не можу.

Я замислилася, бо й справді якщо так подумати, книзі яку я читала роз'яснювальна і не потрібне було. Бо потім у сюжеті не було жодного сенсу або навпаки це б тільки більше заплутало. Адже та сцена була розрахована як проста історія яку написали, щоб додати трохи загадковості головній героїні.

– Я все майже зрозуміла, тому запитувати сенсу немає, але одне питання в мене все ж залишилося. – я поглянула на Ліліан – Ти ж теж темна?

– Так, а що?

– Тоді чому я в тобі не відчуваю їхньої сили так, як у Грейсона? Бо навіть твоя душа не відповідає притаманному нам кольору.

– Думаю це все через те, що мене поглинули.

– Тобто?

– Тінь поглинув мою душу, щоб використовувати мою магію яку вже потім повернути назад неможливо. Тому коли його душу було стерто, моя сила теж зникла і боюся я вже не темна, а цілком звичайна душа. Я більше не можу користуватися цією силою.

– Мені дуже шкод… – вона мене перебиває.

– О ні, ні не вибачайся. Адже ти не винна. Це сталося ще до того, як ти повернулася назад. Так що не переймайся цим – якось занадто легко відмахнулася вона, що мені самій стало куди легше. Та мій спокій тривав недовго коли Ліліан хитро подивилась на мене сяйливим поглядом у якому я бачила купу бісиків – Скажи, а той золотоокий дракон твій наречений, чи судячи з твоєї мітки вже чоловік?

Ліліан широко посміхнулася, а Грейсон аж поперхнувся повітрям. Та й в мене самої палало обличчя від такого прямого запитання!

– Ліліано – відкашлюючись звернувся до неї Грейсон що схоже був не дуже радий цій новині, на відміну від його дружини.

– Що Ліліан?! – скрикує вперши руки в боки – Мені цікаво поглянути і дізнатися все про нашого майбутнього зятя! Так, що припини вже так бурчати в його сторону! 

– Але ж… – він не договорює, бо у двері чується стукіт за яких показується вже одягнений Ноксор що з цікавістю заглядає всередину.

– Ой живі душі! Нарешті ми познайомимося! – плескає радісно у долоні Ліліан.

– На жаль поки що він нас не бачить – бухтить ображено Грейсон.

– Ти вже вільна? – запитує дракон бачучі в кімнаті тільки мене, бо Лайон вже давно здимів з горизонту коли я сюди прийшла.

– Ну… – трохи зам’ялась подивившись на сусідній диван.

– Вони тут? – вкрадливо цікавиться і дивиться туди куди і я. 

Згідно киваю.

– Ой живі душі! Який милий у нас зять! Скажи Грейсоне? – енергійно защебетала Ліліан штурхаючи темного в бік.

– Ага – недбало кидає темний скрегочучи зубами – прям очей не відірвеш.

– А ну припини себе так поводити! Як так можна! – обурюється.

– Ой та яка взагалі різниця, як я зараз себе поводжу, чи що говорю! Він все одно нічого не бачить і не чує! А якби і чув, все одно не став це робити! – невдоволено бурчіть склавши руки на грудях.

– От же ж буркля! – десь у сусідній кімнаті Ненсі згадала прізвисько яким прозвали темного місцеві привиди, схоже вона все чула через прочинені двері. Ліліан захихотіла, а Грейсон образливо зиркнув у бік звідки Ненсі називала його буркльою. Я і сама не втрималася від посмішки.

– Хто? – перепитав спантеличено дракон, а Ненсі не дала довго на себе чекати.

– Хто, хто! Он той старий темний що постійно те і робить що бурчить! Ліліано – звернулася вона вже до неї – і навіщо ти взагалі його назад притягла?! Це ж скільки тепер бурчання по кутках буде!

– Не хвилюйся мила Ненсі я простежу за своїм буркотунчиком – весело кида Ліліан і чмока набундюченого темного у щічку і той трохи м’якшає, розтанувши.

– Якщо вже всі тут – Ноксор привертає до себе увагу – я дуже радий познайомитися з вами – дивиться на порожній для нього диван на якому Ліліан вже розквітла ясною квіточкою від захвату – і надалі буду радий краще з вами познайомитися коли Марія зробить вам тіла і я зможу вас побачити. – додає вже повністю перевівши свій палкий погляд на мене, від якого так і хочеться розтанути зефіркою.

______________________________

Ліліан Де Блод тепер Де-Рай.