Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Відкривши всі свої чуття, відчував лоскіт її емоцій і почуттів які були не менші за мої власні! Які я також відчув потужною хвилею, більшість з яких я не міг описати!

Але відчуваючи Хмаринку у власних руках, я міг з точністю сказати що був зараз найщасливіший чим будь-хто, і це мене навіть трохи збентежило.

Крихітна Хмаринка несміливо ворухнулася у моїх руках, підвела своє підборіддя догори з надією заглядаючи мені у вічі.

– Ноксе… – її голос тремтів – ти… 

– Так – мої губи вигинаються у посмішці – я все пригадав моя Хмаринко.

– Я так за тобою скучила… – на межі емоцій шепоче вона ледве стримуючи сльози що погрожували хлинути рікою прямо зараз.

Схилившись я провів кінчиком носа по її скроні, щоці й прошепотів їй на вухо:

– Я теж за тобою дуже скучив. Навіть більше ніж ти собі можеш уявити…

Я зловив її ніжні тремкі вуста своїми у легкому і обережному поцілунку. Мені так кортіло про дещо їй розповісти, та зараз був не надто слушний час. 

Хмаринка ніжно торкнулася моєї щоки своїми пустотливими пальчиками, обвела куток моїх губ. Від цього дійства мені закортіло притулитися до її руки щільніше, випрошуючи ще цієї ласки! 

Та дещо змушує мене напружитися. В повітрі відчуваю вже знайомий мені запах чужого дракона, якого я ще унюхав у її кімнаті у Драґарі! 

А ще покопирсавшись у спогадах Тарґаса я дізнався що це саме той дракон який напав на нас у лісі! Мною вмить заволодівають дикі ревнощі і злість, що хочеться прямо зараз його роздерти!

Марія.

Міцні м’язи під моїми руками напружились, а від Нокса долинуло загрозливе гарчання, вібрацію якого я відчувала всім своїм тілом. Бо дракон притис мене до себе міцніше. Простежую за його поглядом і натрапляю на застиглого на місці Соні що принишк, незнаючі куди себе подіти, почав повільно відходити…

Я здригнулася коли щось тепле торкнулося моєї щиколотки, обхоплюючи її довкола! Глянувши донизу розумію що це був Ноксів хвіст що все більше обхоплював мою ногу, задираючи поділ сукні до гори!

– Ноксе припини – намагалась відвернути його увагу від Соні. 

Дракон поглянув на мене намагаючись здаватись спокійним, та я ж бачу що в того аж шипи сторчем стали! 

– Краще давай повернемося до маєтку і ти нарешті одягнешся – натякнула йому що зараз він був абсолютно, ем… в змозі пускати сонячних зайчиків власною дупою! І чому зараз від цього більше мені соромно ніж йому, що стоїть з повністю непроникним виразом обличчя! 

– Гаразд – його голос знизився, а край губ задоволено викривився – тоді полетіли – і тягне мене за собою.

– Маріє! – долинає звідкись зарюмсаний голос Єви, я одразу опускаю погляд донизу містка де вона стояла – Я хочу повернутися додому!

– Що з її рукою? – спантеличено перепитує Нокс не очікуючи побачити Єву саме тут і в такому вигляді.

– Потім все поясню – повертаюся до Соні – не міг би ти прихопити Єву з собою?

– Добре – кива Соні і прямує до Єви.

– Чому він тут? – насторожено запитує Нокс.

– Давай я тобі все поясню вже в маєтку. – пропоную на що дракон мовчки киває.

******

На щастя коли ми поверталися назад до маєтку, його територія була вже вільна від нарґів. Ну як від всіх… ті які залишалися розлякав Ноксор. 

Як тільки два дракони приземлилися на задньому подвір'ї з маєтку одразу вибігла Ненсі. Я з полегшенням видихнула що з ними було все добре, бо Лайон вийшов згодом, а за ним…

Від побаченого я втрачаю дар мови і хоч якесь нормальне мислення! Бо у дверях поруч з Лайоном стояв Грейсон! Живісінький! Ну як живий… наскільки це можливо для привида і біля нього стояла якась незнайома мені жінка. Але я інтуїтивно здогадувалася хто це був.

Схоже мій маленький фокус з магією вдався, яку я прив’язала до Грейсона ще в Драґарі. Та я не думала що це подіє і на Ліліан. А якщо точніше я взагалі не думала що цей план спрацює і коли побачила що їхні душі все ж стерлися разом з Тінню, подумала що в мене нічого не вийшло.

– Пані Маріє, чого ви стоїте на місці? – покликала мене Ненсі – Нумо в дім! І ти теж швидко приведи себе в порядок! – звернулася вже до Ноксора.

– Так міс – люб’язно звернувся до Ненсі Нокс, схоже дехто теж сумував за промовистими натяками нашої головної покоївки.

Ми попрямували всередину.

– Ти йдеш? – запитує Ноксор біля сходів на гору.

– Ти йди поки що одягнися, а мені треба з деким поговорити – видихнула схвильовано позираючи у бік гостьової де зараз був Лайон з Грейсон і Ліліан.

– Щось трапилося? – стурбовано запитує дракон заглядаючи мені у вічі.

– Ну… це важко пояснити, бо я ще й сама не все до кінця зрозуміла, але… схоже я знайшла своїх справжніх батьків. – з середини я закусила щоку від нервів незнаючі куди себе подіти.

– Вони вже… привиди? – запитує Нокс швидко зорієнтувавшись змінив кінцівку.

– Так.

– Тоді йди я приєднаюся до тебе потім.

******

Я стояла перед дверима гостьової боячись їх відчиняти. Зараз я жах як хвилювалася що навіть згадати не могла коли востаннє настільки сильно переживала. 

Та все ж опанувавши себе, відчиняю двері і заходжу у кімнату. На мене одразу повертаються три пари очей і двоє з яких мене бентежили найбільше.

– Сідай – пропонує Грейсон показуючі на місце навпроти.

Я мов лялька, мовчки сіла на протилежний диван не в змозі нічого сказати, хоча до того в мене було просто купа запитань які вмить випарувалися. Я не знала з чого почати. Що перше варто запитати?

Кидаю свій погляд на жінку що була дуже схожа на мене, але все ж відмінності в нас були про які розповідав Грейсон. Але тоді вона виходить теж темна, бо її батьком був Вільям. 

Тоді чому я не бачу потрібного кольору її душі… тобто у всіх темних вона чорна, навіть у грейсона, а в неї лазурна! Чи все ж вона не темна?