Читати книгу - "Володар Перстнів"

— Ґімлі, сину Ґлоїна, чи під рукою в тебе сокира?

— Ні, володарю, — відповів Ґімлі, — та якщо потрібно, то можу піти по неї.

— Вирішуй сам, — сказав Еомер. — Бо між нами ще стоять нерозважливі слова про Володарку Золотого Лісу. І тепер я побачив її на власні очі.

— Ну, і що скажеш?

— На жаль! Я не скажу, що вона найпрекрасніша пані на світі.

— Тоді я іду по сокиру, — сказав Ґімлі.

— Та спершу дозволь мені виправдатися, — сказав Еомер. — Якби я побачив її в іншому товаристві, то погодився би з тобою. Але нині я віддаю першість королеві Арвен, Вечірній Зорі, й готовий битися з кожним, хто мені заперечить. Посилати мені по меча?

Тоді Ґімлі низько вклонився.

— Ні, бо я вибачаю тобі. Ти обрав Вечір, а я свою прихильність віддаю Світанку. І серце мені підказує, що Світанок незабаром відійде назавжди.

Нарешті настав день прощання, і велике та прекрасне товариство вирушило з Міста на північ. Тоді королі Ґондору і Рогану пішли до могил на Рат-Дінені, й на золотих ношах винесли короля Теодена, і пройшли мовчазним Містом. Потім поклали ноші на велику колісницю, оточену вершниками Рогану, й підняли його прапор; а Мері як зброєносець Теодена сидів на колісниці, тримаючи меч і щит короля.

Для решти Охоронців підібрали коней за їхнім зростом; Фродо та Сем їхали поруч із Араґорном, Ґандалф — на Тінеборі, Піпін приєднався до лицарів Ґондору, а Леґолас і Ґімлі, як завжди, сіли на Арода.

Були тут королева Арвен, Келеборн і Ґаладріель із почтом, Елронд зі синами, правителі Дол-Амрота й Ітілієну та багато капітанів і лицарів. Ще ніколи жоден король Марки не мав такого ескорту, як Теоден, син Тенґіла, на шляху до землі його предків.

Без поспіху та спокійно проїхали вони Анорієном і вступили до Сірого Лісу під Амон-Діном; і горами прокотився барабанний бій, але нікого не було видно. Тоді Араґорн звелів заграти в сурми, і гарольди проголосили:

— Слухайте, прибув король Елессар! Ліс Друадан він дарує Ґан-бурі-Ґанові та його народу в довічне володіння. Віднині нічия нога не ступить на цю землю без їхнього дозволу!

Голосно загриміли барабани і змовкли.

Нарешті, через п'ятнадцять днів подорожі, колісниця короля Теодена перетнула зелені степи Рогану та прибула в Едорас. Золотий Палац був обвішаний красивими килимами та яскраво освітлений, і такого бенкету, як цей поминальний, не бачили тут із дня заснування Палацу. Бо через три дні роганці влаштували похорон Теодена; його поховали в кам'яній гробниці, й туди поклали зброю та багато прекрасних речей, які служили йому при житті, а над гробницею насипали високий курган, виклали його дерном зі зеленою травою та білим безсмертником. І тепер на східному боці Поля Курганів стало вісім могил.

Тоді вершники Дому короля, верхи на білих конях, проїхали довкола нового кургану та проспівали пісню про Теодена, сина Тенґіла, яку склав менестрель Ґлеовайн, а сам він відтоді пісень не складав. Повільний спів вершників зворушив навіть тих, хто не знав мови цього народу; а в роганців блищали очі, й учувався їм грім копит із півночі та голос Еорла, що летить над битвою на Келебрантському Полі; й текла оповідь про королів, і Гельмів Ріг лунав у горах, а потім прийшла Темрява, і король Теоден піднявся, і крізь Тінь помчав у вогонь, і загинув зі славою, коли вранішнє сонце неочікувано засяяло над Міндоллуїном.

Із пітьми, із жури на світанку дня

він із піснею скакав, меч здійнявши.

Мав він надію й відійшов з нею;

понад смерть, понад долю і страх злетів,

понад втрати й життя — на хвалу вічну.

А Мері стояв біля підніжжя кургану і плакав, а коли пісня закінчилася, він вигукнув:

— Теодене, королю Теодене! Прощавай! Батьком ти був для мене на короткий час! Прощавай!

Коли поховання завершилося, жіночий плач затих і Теодена залишили самого у могилі, — народ зібрався в Золотому Палаці на великий бенкет, аби забути про печаль; бо Теоден дожив до глибокої старості й загинув із честю не меншою, ніж найвидатніші його предки. І коли настав час, за звичаєм Марки, вшанувати пам'ять короля келихом вина, вперед виступила Еовіна, панна Рогану, золота, мов сонце, та біла, мов сніг, і подала повний келих Еомерові.

Тоді підвелися менестрель і знавець переказів і назвали всіх правителів Рогану в належному порядку: Еорл Юний; Бреґо, будівничий Палацу; Аддор, брат нещасливого Балдора; Фреа, Фреавайн, Ґолдвайн, Деор і Ґрам; і Гельм, що сховався в Гельмовому Ярі, коли захопили Марку; і курган його був останній із дев'яти на західному боці, бо в той час рід перервався. А потім почали насипати могили на східному боці: Фреалаф, син сестри Гельма, Леофа, Валда, Фолка, Фолквайн, Фенґел, Тенґел і останній — Теоден. І коли назвали ім'я Теодена, Еомер перехилив келих. Тоді Еовіна звеліла слугам наповнити келихи знову, й усі підвелись і випили за нового короля, вигукнувши:

— На здоров'я, Еомере, королю Роганський!

Нарешті, коли бенкет наближався до кінця, Еомер підвівся і сказав:

— Ми вшановуємо пам'ять короля Теодена; та перш ніж ми розійдемося, я повідомлю радісну новину; він би не гнівався, адже як рідну доньку любив Еовіну, мою сестру. Тож слухайте всі, мої прекрасні гості з багатьох земель, котрі ще ніколи не збирались у цій залі! Фарамир, намісник Ґондору та князь Ітілієну, просить руки Еовіни, панни Рогану, і вона погоджується стати його дружиною. І ви є свідками їхніх заручин.

Фарамир і Еовіна вийшли вперед і подали одне одному руки, й усі радо випили за їхнє здоров'я.

— Отак, — сказав Еомер, — дружбу Рогану з Ґондором скріплюють нові пута, і це мене тішить.

— І ти не поскупився, Еомере, — сказав Араґорн, — якщо даруєш Ґондору найпрекрасніше, що є у твоєму краї!

Тоді Еовіна подивилася в очі Араґорнові і сказала:

— Побажай мені щастя, володарю мій і зцілителю! А він відповів:

— Я бажав тобі щастя, відколи тебе побачив. І тепер бачити тебе щасливою — втіха для мого серця.

Коли бенкет закінчився, гості короля Еомера зібрались у дорогу. Араґорн і його лицарі, а також ельфи Лорієну та Рівендолу приготувалися до від'їзду; але Фарамир із Імрагілом залишався в Едорасі; Арвен Вечірня Зоря зоставалася також і попрощалася з братами. Ніхто не бачив, як вона прощалася з Елрондом, її батьком,