Читати книгу - "Велика маленька брехня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Мам, — перебила її Джейн, вона увійшла до кухні та підняла з підлоги рюкзак Зіггі. Перевернула його — нічого не випало. — Мам, все добре, я знаю, де роздрукувати фотки.
Мама проігнорувала її слова:
— Біле, послухай мене! Ти казав, що знайшов веб-сайт.. — її голос стишився.
Джейн зайшла до спальні Зіггі, де він сидів та грався лего. Підняла простирадла та стріпнула їх.
— Він відправить тобі адресу сайту, — сказала мама.
— Чудово, — відповіла Джейн неуважно. — Мушу йти, мамо. Подзвоню тобі завтра.
Її серце калатало у грудях. Джейн притисла до чола долоню. Ні. Точно ні. Вона не могла впороти таку дурницю.
Зіггі підвів голову та здивовано на неї поглянув.
— Схоже, у нас проблема, — сказала Джейн.
* * *
Коли Маделін підняла слухавку, там панувала тиша.
— Алло! — знову сказала Маделін. — Хто це?
Вона почула, плач та невиразні, незрозумілі слова.
— Джейн? — Маделін раптом упізнала голос. — Що трапилося? Що таке?
— Та нічого, — сказала Джейн. І схлипнула. — Ніхто не помер. Це навіть трохи смішно. Смішно, що я взагалі через це плачу.
— Що трапилось?
— Просто… Ох, що тепер усі мами про мене думатимуть? — її голос затремтів.
— Хто взагалі переймається, що вони собі думають? — запитала Маделін.
— Я переймаюся.
— Джейн, скажи мені. Що таке. Що трапилось?
— Ми його загубили, — Джейн продовжувала схлипувати.
— Кого загубили? Зіггі? — Маделін відчула, як її наповнює паніка. Вона панічно боялася загубити дітей, тож швидко згадала, де вони: Хлоя в ліжку, Фред читає з Едом, а Абігель ночує у татка (знову!)
— Ми залишили його у кріслі. Я пам’ятаю, як подумала, що буде катастрофа, якщо ми його загубимо. Уявляєш, я про це подумала. А потім у Джоша пішла з носа кров, і ми всі відволіклися. Я залишила повідомлення у бюро знахідок, але ж на ньому не було жодних лейб чи поміток.
— Джейн, я тебе не розумію.
— Гіпопотам Гаррі! Ми загубили Гаррі!
* * *
Тея: Ось проблема дітей покоління Y — вони легковажні. Гіпопотам Гаррі був у школі більше десяти років. А та дешева синтетична іграшка, якою вона замінила Гаррі, огидно тхне. Зроблено в Китаї. Обличчя у того гіпопотама геть непривабливе і не дружнє.
Харпер: Послухайте, справа не в тому, що вона загубила Гіпопотама Гаррі, справа в тому, що вона вклеїла в альбом фото тієї маленької особливої групи, котра пішла на льодове шоу. Фотки побачили всі діти, і всі подумали: чому ж мене не запросили? Як я вже казала Ренаті, це було дуже нерозважливо.
Саманта: А знаєте, що мене найбільше шокувало? Що то були останні фотографії Гіпопотама Гаррі. Гіпопотам Гаррі — традиція школи. Гаррі... вибачте, це не смішно. Зовсім не смішно.
Габрієль: Господи, який хай піднявся, коли бідолашна Джейн загубила шкільну іграшку! І всі старанно вдавали, що нічого страшного не сталося, та насправді всі вважали інакше. А я думаю: люди, може ви трохи своїм життям поживете? О, скажіть, я схудла з того часу, як ми бачилися востаннє? Я скинула три кілограми.
Розділ двадцять четвертий
За два місяці до доброчинної вечірки
— ЗА ЗЕЛЕНИХ! — гукнула Маделін, прискаючи зеленим лаком для волосся на голову Хлої для атлетичного карнавалу.
Хлоя та Фред були «дельфінами», колір їхньої команди — зелений, і це було прекрасно, бо Маделін зелений личив. Коли Абігель навчалася у початковій школі, її команда обрала жовтий колір, а в жовтому Маделін виглядала жахливо.
— Ця штука кепсько впливає на озоновий шар, — сказала Абігель.
— Справді? — Маделін махнула балончиком у повітрі. — Хіба ми не вирішили це?
— Мам, не можна вирішити дірку в озоновому шарі! — Абігель зневажливо закотила очі, жуючи свої органічні домашні мюслі з зернятами заячої конюшини, чи що там в біса іще у них було. У дні, коли вона поверталася від татка, Абігель щоразу виходила з машини, навантажена їжею, ніби вона їде не додому, а у пустелю.
— Я не мала на увазі, що ми полагодили озоновий шар, а мала на увазі ці спреї. Ну щось там у них, — Маделін підняла пляшечку з лаком та насупилась, намагаючись прочитати написи на пляшечці, однак шрифт був дуже дрібний. Колись у неї був хлопець, котрий вважав, що вона — гарненька, але дурненька. Так і було. Увесь час, поки вона з ним зустрічалася, вона почувалася гарненькою та дурненькою. Виявляється, донька-підліток змушує тебе почуватися так само.
— Хлорфторвуглеводні, — сказав Ед. — Спреї більше не містять хлорфторвуглеводнів.
— Байдуже, — відказала Абігель.
— Близнюки думають, що їхня мама виграє мамський забіг, — сказала Хлоя. Маделін заплітала її зелене волосся у колосок. — Але я їм сказала, що ти бігаєш в мільйон разів швидше.
Маделін засміялася. Вона не могла собі уявити, як Селеста бере участь у забігу. Вона, мабуть, побігла б у зворотному напрямі, чи навіть не почула б пострілу стартового пістолета. Вона завжди така неуважна.
— Думаю, виграє Бонні, — сказала Абігель. — Вона швидко бігає.
— Бонні? — перепитала Маделін?
— Е-е-е… — застережливо промугикав Ед.
— Що? — вибухнула Абігель. — Чому б їй не бути швидкою?
— Я думала, вона більше захоплюється йогою та іншими подібними штуками. Не кардіо, — пояснила Маделін та знову заходилася заплітати Хлою.
— Вона швидка. Я бачила, як вони бігли з татком наввипередки, і Боні значно за тебе молодша, мамо.
Ед закашлявся:
— Ти дуже смілива дівчинка, Абігель.
Маделін засміялася:
— Колись, Абігель, коли тобі буде тридцять, я тобі повторю деякі речі, які ти мені говорила за останні кілька років.
Абігель кинула ложку:
— Я просто хочу сказати, щоб ти не засмучувалася, якщо не виграєш!
— Добре-добре, дякую, — сказала Маделін заспокійливо. Вони з Едом сміялися з Абігель, коли та й не думала жартувати, Абігель не могла зрозуміти, чому їм смішно — і соромилася, а потім сердилася.
— Я не знаю, чому ти з нею постійно конкуруєш, — із злістю сказала Абігель. — Ти ж не хочеш знову заміж за тата, правда? То в чому проблема?
— Абігель, — сказав Ед. — Мені не подобається твій тон. Будь із мамою чемна.
Маделін легенько кивнула Еду.
— Господи! — Абігель відсунула свою тарілку та встала.
«От халепа! — подумала Маделін. — Ото ранок почався.»
Хлоя провела сестру поглядом.
— Тепер я навіть не можу говорити! — Абігель тремтіла. — Я не можу бути собою у власному домі! Не можу розслабитися!
Маделін згадала першу істерику Абігель — їй тоді було майже три роки. Маделін тоді думала, що в Абігель ніколи не буде
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велика маленька брехня», після закриття браузера.