read-books.club » Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

28
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 162
Перейти на сторінку:
6.2

 

***

{Рена}

Лан виявився дуже приємним молодим чоловіком… ні, не так. Дуже приємним тисячолітнім не-людем! І вампіром, м-да. Не звичайним, а єдиним представником якоїсь особливої раси – у подробиці я не занурювалась. Щоправда, жарти в нього дивні, але, як-то кажуть, у кожного свої недоліки.

Якщо чесно, я уявляла правителя Старилісу трохи по-іншому. Гаразд, зізнаюся: ніколи б не повірила, що біловолосе непорозуміння, зустрінуте в будинку Магірела і Віарели, і є легенда.

Він не схожий на героя! Може, тому що герої – вони такі… піднесені, шляхетні, з радістю кидаються на допомогу будь-кому, хто потрапив у біду: від принцеси до жебрачки включно з її ручною козою. А ми з Гентом три години поспіль намагалися спонукати Лана на пошуки тіла Арголіна. І не йому особисто пропонували лізти в колодязь! Просили організувати групу ельфів, бо ж гартонець поки до ліжка прикутий, а мене ніхто з довговухих не послухає. І що? Лан без кінця теревенив, що в гномівський водогін нікого не пустить, якщо гноми захочуть – самі повернуть усе.

І правитель із біловолосого ніякий! Його ж смикають як слугу. Та якби наш імператор Малдраб Четвертий дозволяв кожній селянці хватати себе за рукав і вивалювати купу дрібних проблем, він позбувся б трону за лічені дні.

Варто зауважити, що до пошуків мого брата Лан поставився прихильно, навіть пообіцяв особисто супроводжувати нас із Гентом в Пустку, проте не зараз, а коли гартонець видужає.

Виїжджаємо післязавтра на світанку…

До речі, я, виявляється, майже не померла!

– Любонько, у мене є одне-єдине питання, – заявив правитель не-людей, переступивши поріг кімнати в Щасливому Будинку, де перебував Гент. – Про що ти думала, коли укладалася спати біля заростей сонної трави?!

– Сон-трави? – невпевнено перепитала я.

– Не сон-трави, а сонної трави! Тієї, настоєм якої від тебе тхне за кілька чешів! Може, я відстав від життя, але тобі ж ніби як нема чого спішити на зустріч із Рехом?

Ми з гартонцем дивилися на нього, нічого не розуміючи.

– Де вона спала? – запитав Гент.

– Що ще за настій? – поцікавилася я.

Лан хмикнув.

– Нічого особистого, воїне. Твою наречену я знайшов сплячою поблизу посівів сонної трави. Зазвичай люди після такого сну не прокидаються, а їй хоч би що, тільки ноги мої зранку чимось не догодили. – Гартонець почервонів, я опустила очі. – А настій, – біловолосий потягнув носом, – у нас застосовується для знеболення і діє лише на не-людей. Так як треба діє, я маю на увазі, а не всі ці конвульсії, хрипи, агонію…

Мені стало погано. Подумати тільки, безліч справ попереду, а я могла розпрощатися з життям через те, що не знаю Ліс!

– Рена – відьма, – буденно повідомив Гент, – їй не страшно.

Я ледь стрималася, щоб не дати йому розгорнуту характеристику. По-перше, відьом у Дивному Лісі не люблять! По-друге, я ще не відьма… чи вже?! По-третє – звідки він знає?! Ми з Нявом про своє походження не розповідали. Невже гартонець настільки близький до веллійського двору, що чув подробиці, не призначені для широкої публіки?

Крім того… Я їла тільки в будинку Віарели. Сумніваюся, що вона частувала мене отрутою. Отже, настій сонної трави був у склянці Гента. Він теж відьма? Чи ельфом став?!

Питання злетіло з язика, перш ніж я встигла його обміркувати.

– Ні, ельфізм не передається, – запевнив Лан. – Та для лікування твого нареченого використали досить-таки особливі засоби, тому найближчим часом у нього проявляться деякі… кхм… якості не-людей.

Гент тихо хмикнув. Судячи з виразу його обличчя, ці «якості» проявилися зовсім не так, як очікувалося. Чи йому не сподобався мій погляд? Але я ж придивлялась зовсім непомітно… Чомусь уява яскраво малювала загострені вуха, вовчу шерсть, ікла, луску, причому все разом на одному людському екземплярі.

– О, великий воїне, ти вже прокинувся? – продзвенів приємний жіночий голос, і поріг величаво переступила золотоволоса ельфійка у напрочуд відвертому вбранні. – Я для тебе пиріжки спекла. – Вона помахала крихітним кошиком.

Її погляд промайнув по кімнаті, мимохідь ковзнув по Лану і зупинився на мені.

– Хто це? – трагічним шепотом запитала красуня.

Гартонець скривився, немов тільки що спробував оцет на смак. Крізь зуби вимовив:

– Моя наречена.

Мене це зачепило. В наречені я не напрошувалася! Сам навіщось вигадав цю історію, ну то й поводься гідно!

Ельфійка оглянула мене так пильно, що я відчула себе статуєю богині Кохання у Влаї.

– Бідолашний… А коли ваше весілля?

Гент перевів погляд на мене (я ледве стримала сміх), на Лана (той байдуже милувався гостею) й оголосив:

– Завтра.

Брови красуні поповзли вгору, щелепа – вниз. Не-людь насупився, щось підраховуючи, потім його обличчя прояснилось. А я й здивуватися забула.

Ельфійка розплакалась, вибігла геть. Лан підняв загублений кошик, надкусив одразу два пиріжки і запропонував:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 32 33 34 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"