Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Цієї ночі я хочу бути з тобою, — сказав Оскар, — сподіваюся, після зворушливої церемонії мені дадуть спокій аж до завтра. Як там у Парижі, ти вже забронювала готель абощо?
— Ми, стюардеси, живемо дуже поміркованим життям, — відповіла Ґладіс, умираючи від сміху, тож кабальєро треба самому пошукати собі готель.
Вона відчула муркітливий поцілунок за вушком, пестливу руку, яка заповзала під блузу, відчула, як лагідно піднімається рожева пучка на вершині пагорба, навколо якого повільно кружляли пальці Оскара. А втім, казала далі Ґладіс, хоч у принципі нам заборонено надавати панам пасажирам таку приватну інформацію, повідомляю, що ти маєш кімнату з ванною по сусідству з моєю, незмірний подив, я послала телеграму перед вильотом, тут є певна сіра речовина, розумієш. І то не тільки цю телеграму, бо друга, «ЦІЛУЮ, КОКА», вже спонукала котитися по автошляху на південь дві машини, отже, аж три шляхи, один повітряний і два наземні, зійдуться синхронно тієї миті і в тому місці, де рідкісні зразки аргентинської фауни передадуть французьким представникам, теж не дуже поширеним. Оскар заплющив очі й бачив, як відходить Ґладіс, що знову пішла розносити таці, хтозна, що, зрештою, абсурдніше: церемонія на аеродромі чи невідступна присутність чогось ще не знаного й не пережитого, що не повинно мати значення для нього, дві колонки в газеті, несамовитий біг через вимкнення струму (через вимкнення струму?), дівчата, одержимі місяцем і карнавалом, напівголі в потоці світла, що відкинув їх до чогось іншого, до протилежної сторони, початку чогось, що стане невідомо чим, і тоді Веремія, якщо думати забагато бо про це ще не думали, зґвалтування, або розбитий ніс, або шмагання батогом по сідницях, в усякому разі, вже не сто дев’яносто шість дівчат, скупчених у закладі, розрахованому заявила начальниця на вісімдесят, і чекання, поки привезуть ще п’ятдесят шість дівчат — до нового місяця вповні.
* * *
Інколи траплялося, що той, ти знаєш, не завжди знав про маневри інших персонажів; скажімо, навіть не здогадувався, чому суворі представники Венсенського зоопарку обрали Лонштайна, щоб вести північноамериканський автомобіль, узятий напрокат у компанії «Hertz», попередньо визначивши його колір і форми, які відповідали б важливості церемонії. Щоб дізнатися про що-небудь на основі тієї версії, яку подавав рабинчик, завжди треба було розшифровувати, але цього разу амплітуда симфонічного лонштайнівського руху вклала того, ти знаєш, у ліжко на кілька днів, хоча він ніколи не нарікав, що стежив за висадкою королівських броненосців і бірюзового пінгвіна очима Лонштайна, що скромно називав своє бачення поліспектральномінливим, тобто, якщо броненосці, ступивши на французьку землю, видавалися наче вирвані з корінням, пінгвін одразу засвідчував майже тривожну жвавість, б’ючись об стіни контейнера, незважаючи на свистки приборкувача Оскара і воду з «екванілом»[82], який приписала йому Ґладіс, тільки-но «Боїнг» став готуватися сісти і капітан Педернера, перекривши голос Пепіти, побажав панам пасажирам щасливого перебування в Парижі.
— Одразу всі троє — справжнісінький фурор, — підсумував Лонштайн, — друже, уяви собі ту церемонію в залі прибуття, не було тільки Хайле Селасіє[83] в чорному плащі, що роздавав абіссінські нагороди.
Не було й мене, але Людмила пополудні розповіла мені, що Ролан і Люсьєн Верней вийшли з автомобіля з такою гідністю, наче ковтнули кочергу, а обмін привітаннями між аргентинським ветеринаром, що привіз тварин, і представниками зоопарку, які отримували їх, видався цілком нормальним митникам, інспекторам і таємним агентам аеропорту, вже не кажучи про місцевого ветеринара, що мав ретельно придивлятися до цих закордонних штучок і перевіряти їхні медичні карточки, всі розмови елегантно перекладала Ґладіс, що з очевидною втіхою розв’язувала лінгвістичні проблеми присутніх науковців. По дорозі Маркос запевняв Людмилу, що в принципі труднощів не буде, бо операція надто абсурдна, щоб не вдатися; єдине слабке місце полягало в тому, що котрийсь спостережливий митник міг зауважити, що контейнери більше годяться для транспортування леопардів, ніж пінгвінів, але цей аргумент Люсьєн Верней і Ролан були вже готові спростувати науковими міркуваннями, зіпертими на Бюффона і Джуліана Гакслі, вже не кажучи про вплив імпозантного найнятого авто,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
