Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"

Чуяло моє серце, що то погана ідея їхати разом. Та Адам був непохитний. 
Вже по приїзді в палац зʼясувалося, що раби мешкають окремо. Довелося зімітувати приступ слабкості і наполягати на сумісному проживанні. 
Того ж вечора мене запросили знову спробувати омолодити королівську фаворитку, в мене, на превеликий жаль нічого не вийшло. Я бідкалася на свою безталантність , обіцяла спробувати ще. Король лише роздратовано махнув рукою і сказав, що це вже не так і важливо. Я бачила як його злять її істерики. Її доля вирішена. Чому я взагалі це робила? Чому мені не байдуже було до цієї ситуації? Не знаю. От хотілося справедливості бодай в такому малому.

З ранку , що передував балу мені доставили сукню. Подарунок від Його Величності, проігнорувати яку було не можна. Це фантастичне диво, яскраво червоного кольору безмежно мені пасувало. Ніби хтось ретельно робив заміри і чаклував над ним довгий час. Якби не один недолік. Декольте. Глибоке, до непристойності.

-Цікаво, скільки років повинно бути чоловікові, щоб він дивився на тебе і думав про погоду, а не про те, як затягти тебе в ліжко? Девʼяносто? Сто? - Адам дивився на мене суплячи  брови.

-Не перебільшуй. Там зберуться перші красуні королівства, я загублюся на їхньому фоні.

-Ти давно себе в дзеркалі бачила?  Гарнішої жінки я не зустрічав, ніде. І не в сукні справа. Не уявляю як переживу цей вечір.

-Можеш не йти. Нащо мучити себе. Я змушена буду там поводитись інакше, а ти не зможеш нічого вдіяти натомість. Даремно ти хвилюєшся, яка там може бути небезпека для мене?

-Саму не залишу. Не обговорюється.

Ну і сперечайся з таким впертюхом. 
-Пішли.- приречено схилила голову. Нічого доброго не чекаючи.

А звідки тому доброму було взятися? З чоловічих поглядів, що не відривалися від мене? З каторги що чекала попереду?

Здавалося, ця подія була присвячена мені. Після офіційної частини, мене представили всім десятьом кандидатам. Мене розглядали, як якусь конячку, оцінюючи перспектив, а мені доводилося мило кокетувати, кліпати віями і вдавати зацікавленість. 
Потім почалася друга частина цього дійства. Танці. Чоловіки, один за одним підходили, запрошували, а потім, кружляючи по залу  розхвалювали себе на всі лади. Не забувши при цьому помацати і витріщатися на груди. Сподівання, що знайдеться хтось підходящий на фіктивний шлюб танули, мов сніг. 
Адам весь час стояв під стіною. В своєму простому вбранні, білій сорочці і чорних штанах, виглядав краще за будь-кого з присутніх. Замість того, щоб злитися з основною масою прислуги і загубитися на тлі вичурної знаті, виділявся чоловічою вродою. Я бачила як його скануючи оцінюють місцеві леді. Хоч і намагалася вдавати, що не звертаю на нього жодної уваги. Та, щоразу, після танцю поверталася до нього, майже впритул стаючи спиною. Хотілося хоч так донести, що я поруч. Ну і за одно дати зрозуміти, що він не сам тут такий красивий стінку підпирає, він зі мною. 
А що це за чоловік пре до мене з рішучістю в погляді. Згадала, граф Дамер, людина, яка займала дуже високе положення при дворі. Особистий радник короля. Птиця, високого польоту. На попередню Ксенію він не звертав жодної уваги, як вона не намагалася її привернути. Була навіть ганебна розмова, де він прямим текстом заявив, щоб вона не марнувала часу, бо такі жінки його не цікавлять. Чого ж йде до мене, не зводячи очей. Він же не з моїх ненаглядних суджених.

-Дозвольте запросити вас-  став навпроти з зухвалою посмішкою. 
Бачу, що очікував щонайменше на захват від мене. Та приділяти йому час я не мала наміру. Він в коло обовʼязкового спілкування не входив.

-Ні!

-Як ні?

-А отак, ні. Я втомилася, вибачайте, маю трохи відпочити.

-Дозвольте супроводити вас до саду.

Підставив мені лікоть, взяв руку, поставив на свою. Цей жест означав, що відмова не приймається. І потяг мене до виходу. От краще вже було на танець погодитись. Завжди так зі мною, хочу як краще, а виходить як завжди. 
Адам рушив за нами. 
Коли ми вийшли на терасу, лорд обернуся:

-Це що за самоуправство? - кивнув він в його бік.

-Він має наказ, не випускати мене з поля зору. Я так хвилююся через останні події. Ну ви чули, про втечу рабів. Хто зна, що в тих людей в голові. Спати не можу, почуваюся весь час в небезпеці. Так мені спокійніше. 
-Байдуже.- Дамер повів мене в глиб саду.- Ви й справді втомилися чи шукали привід відмовити?

-Друге.- треба дати зрозуміти, що немаю наміру ні на флірт ні на будь-що інше.

-Образились на минулий раз? Визнаю свою помилку. Треба було дати вам шанс. Може зараз спробувати?

-Ні, не образилась. Ні, не треба шансу.

-Ого. Як не розгледів раніше вашого норову? Та подейкують, що ви дуже змінилися. Аж занадто. Ніби інша людина. Король особисто зацікавився. Та я бачу вихід з цієї ситуації. Не хочете спитати який?

О Господи, до чого цей театр? Кажи вже, хоч сумніваюся, що це мені сподобається. 
-Який?- не втрималась і перекривила його.

-Допустимо, сьогодні вночі, я підіймуся до вас, а ви переконаєте мене в тому, що всі ці плітки безпідставні. 
-Яким чином? - до мене доходило як до жирафи. Дурепа, та зрозуміло яким, на секс натякає. 
-Знайдеться спосіб. Я навіть подумую над тим, щоб теж претендувати на вашу руку. Хто зна, якщо добре постараєтесь, можливо й в цьому мене переконаєте. 

-Не варто.- прошепотіла я , інстинктивно відсахнувшись, бо він почав простягати руку, в намірі притягнути мене до себе. 
Сталося найгірше, що лише могло. Адам в один корок підійшов і перехопив його рух. Не чувано. Я похолола в середині. 

-Як смієш?!- зревів Дамер.

-Я маю захищати господиню. Ви намагалися вдарити її. 
-Я? Жінку? Збожеволів? Пішов звідси.

Та Адам стояв, не ворушився.

-Він не піде, доки я не накажу. Я добре його видресувала . 
-Маєте три дні, а потім я очікую на відповідь. - трохи промовчав, дивлячись на мене, а потім додав.- і цього нахабу позбудься. Я не терпітиму його поруч. 
Рішуче розвернувся і попрямував до будинку. 
Коли його кроки стихли й запанувала тиша, я кинулася в Адамові обійми. 
-Три дні- схлипувала я.- замість місяців у нас три дні. Що я накоїла?