Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

- Чим ти там збирався допомогти? - У нашу розмову влазить Міранда, - танець розучити?

Мені здається, що вона на нього трохи наїжджає. Злиться на мене, а в результаті у неї під роздачу зараз потрапляють всі, і капітан команди теж.

- Ну, - мнеться Патрік і якось ніяково посміхається почухуючи свою маківку, - в танцях я не дуже мастак. Краще, звісно, ​​у баскетболі.

- Останнім часом ти в баскетболі так собі. Ваша команда не виграє так часто, як того хотілося б.

Ого, у них тут не слабкі пристрасті спалахують. Якби я не боялася, що мені теж влетить по перше число, оскільки Міранда зараз не в тому настрої, я б насолодилася цією бучею і можливо теж притягла сюди пару глядачів і попкорн, але зараз не місце і не час. Наразі мені потрібно тренуватися, якщо моя сусідка витягла мене з кімнати, то нехай цей час не буде змарновано. Я ж могла спати й насолоджуватися відпочинком, але натомість стежу за їхньою сваркою.

- Припиніть! - Ричу з усієї сили, і вони реально зупиняють суперечку. Ця парочка вже червона як помідори, дивляться один на одного як хижаки в момент нападу і готові вчепитися в волосся.

- Ти дивися, як розкомандувалася! - Тепер її праведний гнів звертається на мене, і я чекаю, що наш генерал Міранда відіграється по повній. Певно не в однієї мене сьогодні був огидний день. - Ти вчитимешся грати там. - Міранда не особливо підбирає вирази, коли звертається до Патріка.

Хлопець слухняно бреде у зазначений бік, тому що тільки ненормальний буде сперечатися з дівчиною, коли вона не в дусі.

- А ти йди за мною. Вмикай музику і згадуй все, що бачила! - Вона від мене вимагає просто неможливе. Мій мозок спить на ходу, і я не хочу його напружувати. - Що так мляво? У тебе взагалі кінцівки чи відсохлі палиці? - Якщо вона так намагається мене підбадьорити або роздратувати, щоб я розворушилася, то це погано спрацьовує. – За такі мляві дії надбавку до стипендії не дають.

Після магічного слова "стипендія" я наче оживаю, починаю рухатися так, що сама від себе не очікувала, і дівчина користується нагодою. Міранда мене тренує так, що за годину з мене скочується сім потів. Мені здається, що моя сусідка мене за щось ненавидить. Неможливо ж просто так знущатися з мене після того, як я сказала, що дуже і дуже втомилася. Хіба по мені не видно? Я ледве стою на ногах, а вона хоче, щоб я їй тут гімнастичні та акробатичні трюки виконувала.

Я взагалі дивуюся її витривалості. Вона ж сама мені недавно зізналася, що відпрацювала з дівчатами все тренування, і зараз зі мною вона на рівних. Я хотіла б поскаржитися на те, що вона вимагає від мене неможливого, але дивлячись на неї не можу цього зробити. Моя сусідка якась надлюдина. Звідки в неї на все це беруться сили, може вона поділиться секретом?

- Все, я більше не можу! - Скаржуся втомленим голосом і з'їжджаю на підлогу в повному безсиллі. Я готова розпластатися тут і заснути. Якщо мене ніхто не чіпатиме, то я так і зроблю.

- Тоді Патрік перестане на тебе слини пускати. - Міранда сідає поруч і подає мені пляшку з водою, яка виникла поруч з нами як за помахом чарівної палички.

– Що? Він ще тут? - Я всі свої зусилля сконцентрувала на тому, щоб хоч щось сьогодні запам'ятати, тому зовсім не звертала уваги на те, що відбувається. Ні на події, ні на людей.

Подруга багатозначно киває та дивиться у його бік. Я стежу за її поглядом і помічаю, як Патрік з мене очей не зводить.

- І ось так майже все тренування.

- Моє чи його? - Я вже погано розумію, тому вирішую уточнити про всяк випадок.

- Звичайно, твоє. Ти думаєш він хоч щось робив, поки ти тут піруети відточувала? Хіба що слиною спливав. - Міранда сміється і навіть не намагається звучати тихіше. Думаю, що хлопець це все чує, тому що відразу лунають удари м'яча по паркету і Патрік починає посилено зображати працьовитого спортсмена.

- Піду дам йому пару порад, - Міранда підривається з місця і біжить у бік Патріка,  а я тим часом встаю, але не так бадьоренько і плентаюся до лави на трибуні. Мені б хоч трохи полежати й відпочити. Сил немає від слова зовсім, і я почуваюся не просто вижатим лимоном, а вже лимончиком, який вже злегка засох.

Варто мені сісти, як відразу хочеться лягти й хто я така, щоб сперечатися зі своїми настільки сильними бажаннями. Я лягаю на лавку і відчуваю таке задоволення, що очі самі собою заплющуються і я відразу ж поринаю в сон. Напевно, він дуже міцний, тому що я чую, як мене будить Міранда, але вставати зовсім не хочу.

- Ще п'ять хвилин, ну, будь ласка. - Молю її про поблажливість.

- Ось про що я говорю. І так уже разів десять. - Моя сусідка до когось звертається, але мені все одно. Головне, що я вибила ще можливість поспати.

Поруч зі мною відбувається якась розмова, але я перестаю щось розрізняти, намагаюся тим часом насолодитися сном, чіпляюся за кожну секунду, мить відпочинку.

Якоїсь миті так взагалі будь-які звуки зникають, і я поринаю в тишу, нічого не чую і нічого не відчуваю. Ідеально.

З цього моменту мені починають снитися сни, але поки що якісь нечіткі та неясні. Все якесь змазане. У моєму сні розмовляють люди, але я не чую, про що й ледве можу розрізнити їхні голоси.

Напевно, я надто багато часу провела в компанії баскетболістів та моєї сусідки, бо вони ніби переслідують мене. Навіть уві сні від них не втекти. І якщо я нічого не маю проти Патріка та Міранди, то присутності Янга у своєму сні не бажаю, але він, як на зло, там з'являється. Я чую і його голос, у тому числі...