Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

Мамина схема не працювала. Нічого не працювало. Вона обіцяла, що мине кілька днів, і стане легше, але минуло вже три дні, а мені було так само погано. Ефект розчарування теж не наставав, хоча привід був більш ніж вагомий: Назар цілував мене, він бажав мене, він збирався зі мною переспати - це до болю очевидно, - але при цьому в нього була дівчина.

Він - просто бабій, зрадник, негідник. Він, як ніхто інший, як ніхто до нього, не був вартий моєї уваги! Якими б придурками не були мої колишні, як би сильно вони мене не ображали, образи сильнішої, ніж завдав мені Назар, я не відчувала ніколи.

Але розчарування чомусь не було. Був тільки біль.

Не знаю, як я це пережила. Я ледь не задихнулася, коли він представив мені свою дівчину. Так просто. Так легко. Наче це було нормально. Наче він не вбив мене отими своїми словами.

На мить мене засліпив спалах болю. На мить я загубилася в просторі. Відчувала тільки, як забивається в рот і ніздрі, заліплює очі небажання вірити своїм вухам. Як накриває, огортає липке відчуття сорому, ніби в чан із брудною водою занурили, і бруд цей у легені вже забивається, під нігті, в шкіру вбирається. Ніколи ще не почувалася настільки приниженою!

Дурепа! Я думала, що потрібна йому, не повірила навіть, коли він прямо мені заявив про протилежне. Хіба можна робити якісь висновки з чоловічої ерекції? Адже він одразу сказав - інстинкти. То якого ж біса я не зрозуміла і без того очевидне?

Він хотів мене? - Хотів. Але він хотів сексу, а не мене. Та йому моя дурна любов - як собаці п'ята нога...

Ніколи мені ще не було так погано. Я плакала майже без зупинки. Я не хотіла їсти і не могла спати. Мама намагалася поговорити, капала мені заспокійливе, навіть підсовувала чарку з горілкою, але все було марно. Сльози випалювали душу, випалювали саме життя, і мій стан наближався до того, коли здається, що швидка смерть була б милосерднішою.

Я ніби проковтнула рідке скло, воно застигло десь за грудиною, і тепер кололо, різало і палило нутрощі. І з кожним вдихом усе сильніше впивалося гострими краями. І з кожним новим днем мені не ставало легше, як обіцяла мама, - ставало тільки гірше.

Про роботу й мови не йшло. Лише для пристойності та з поваги до Тамари Сергіївни я не забила на все й мовчки не зникла, а написала заяву про звільнення і, скинувши її на електронну пошту, знову віддалася своїм стражданням. Мені не хотілося ні з ким говорити, не хотілося нікого бачити, але Тамара Сергіївна, отримавши лист, несподівано заявилася до нас додому.

Мама на той час уже добряче звелася, марно бігаючи навколо мене, і не маючи можливості допомогти. Тож гостю вона сприйняла як явлення Христа, і з порога виклала тій усі відомі їй подробиці про моє нещасне кохання.

- Соломіє, годі киснути! Ба чого надумала, звільнятися через цього дурня! - Увірвавшись у мою кімнату, заволала розчервоніла Тамара Сергіївна. - А жити на що будете, ти подумала?!

Мама, яка тупцювала за огрядною жінкою, виглянула з-за її плеча і піддакнула.

Я повільно виповзла з-під ковдри й змусила себе сісти - негоже якось при гості в ліжку валятися. Висморкалася в наскрізь промоклу від сліз хустинку, і важко зітхнула.

- Не можу я з ним працювати, Тамара Сергіївна, не можу, хоч вбийте. Нестерпно мені. - Схлипнувши, я витерла пальцями сльозу, що скотилася по щоці.

- Що він зробив паразит? - Рішуче блиснувши очима, жінка стиснула кулаки, наче була готова просто зараз кинутися до Назара і заколотити того до смерті. - Скористався тобою? Відкинув? Що? - Говори, негайно! - Зажадала Тамара Сергіївна.

- Та нічого він не зробив. - Шмигнувши носом, протягнула я. - Я нафантазувала собі зайвого... хоча він привід дав, звісно. - Гірко кивнула сама собі. - А в самого стосунки... Підло це...

- Які такі стосунки? - Здивувалася Тамара Сергіївна і, насупившись, присіла на краєчок мого ліжка, обняла рукою за плечі. - Ну, викладай.

- Не знаю, - я мотнула головою, - дівчина в нього є...

- Хто?

- Віталіна якась. - Знову схлипнула я, згадавши красиву блондинку. Звичайно, вона висока. Упевнена в собі. І доросла. Не те, що я, "дитина"...

- Віталіна? - Скрикнула жінка, ледь не підстрибнувши. - Так вони ж розлучилися давним-давно!

- Так уже й розлучилися... - із сумнівом потягнула я, - у неї ключі від його квартири... З'явилася в найбільш "слушний" момент...

- Ох, Соля. - Вигукнула Тамара Сергіївна, ляснувши себе по лобі. - От же я дура! От курка стара! - Заходилася лаятися жінка. - Це ж я... Я попросила її заходити до нього час від часу. Він спивався, на дзвінки не відповідав перші два місяці, як повернувся... Двері мені не відчиняв, скільки я не приходила. Я божеволіла від занепокоєння... А потім випадково Віту зустріла, і в неї на щастя ключі залишилися від його квартири... Вона не хотіла, відмовлялася ходити до нього, і ключі мені віддати побоювалася, він би нас обох за це з потрохами зжер...

Жінка, перевела подих і сіла знову. Я ж навпаки, сама не помітила, як випросталася, і вся обернулася на слух, наче високочастотний прилад, намагаючись вловити кожне слово. Тамара Сергіївна відважила племінникові кілька "компліментів", насварила позаочі за складний характер і, вже трохи м'якше продовжила.

- Віта заміж вийшла, їй Назар не потрібен. Та й вона йому... Повір мені, Соля... Вони розлучилися, і на дуже неприємній ноті. Після такого не сходяться назад.