Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

— І ти ось так дозволиш їй просто піти? — тільки здоровий глузд не дозволив Ейвіс зірватись на крик.

Така жадана ціль, котра була майже в їхніх руках, спокійнісінько від них пішла… ціла і зовсім не ушкоджена. Бажання Альвгреда стали бажаннями Лілліан, вона стала не лише вірною слугою свого господаря, вона дивилась на світ його очима, його віруваннями, буквально пропускаючи все через його призму сприйняття. Ейвіс понад усе хотіла, щоб проклята прикраса на котру витрачено купу часу, врешті-решт знайшлась. Для отримання Арюмора лишалося всього декілька кроків, які тепер розтягуються повільніше аніж всі століття, витрачені на пошук.

Окрім втраченої підвіски, була ще одна причина для Лілліан не злюбити Левіну. Совиній охоронниці до останнього не хотілось, щоб смертна жінка, власниця прикраси була вродливою, а тим більше копією померлої чаклунки Артура. На перший погляд, така дрібниця як зовнішність, наразі відігравала чи не найважливішу роль в плані з отримання проклятої підвіски, адже будь власниця звичайнісінькою, Артур би і не погляну на неї.

Проживши декілька століть, Ейвіс не вірила в реінкарнацію, але до зустрічі з темним альвом без здібностей, котрий через певний час стає чи не наймогутнішим темним чаклуном, відкривши їй завісу іншого світу, в котрому купа суперництва, виживання, жаги до влади, та можливість отримати безсмертя. Лілліан тепер розуміла, що в нинішньому світі буквально було можливе все, навіть нашестя давно вимерлих йотунів, чи гірських тролів, котрі лишилися жити на сторінках пильних книг про міфологію.

— Вона повернеться сюди сама, — загадково посміхнувся Альвгред, від чого по тілу Ейвіс пройшовся мандраж. — ще й благати буде про порятунок.

Колишній король альвів говорив твердо, впевнено, без жодного вагання чи жалю. Ейвіс розривало буквально, вона не могла зрозуміти де справжня сутність Артура, та котра дивилась заворожено на тінь минулої своєї дружини, чи ж нинішній Артур, котрий міг одним рухом правої руки вирвати серце Яни.

— Чому ми не могли силою відібрати в неї підвіску?! Вона смертна, позбавлена будь-яких магічних здібностей. Навіщо з нею няньчитися?

— Ейвіс, ти знову квапиш події. Все йде своїм плином. Дарунок троля – це не просто якісь там слова, це магічна угода, що скріплюється певною печаткою. Відібрати, повернути назад, викинути, викрасти, чи передарувати проклятий подарунок троля ніяк не можна, якщо тільки власник сам по добрій волі з чистими намірами його не віддасть.

— Це як зрозуміти?! Ти ж щойно сказав, що не можна передарувати, чи повернути назад.

— Дарунок троля на те й називають його проклятим, тому що дарується він аж ніяк не від того, що троль сердечно-щедра істота. Дарунок – це своєрідна мітка, а той хто прийняв його, стає жертвоприношенням, ніхто після цього не лишається в живих. Родовід Хаконсон – виключення з усіх виключень, я вперше зіткнувся з тим, що проклятий дарунок поширився не лише на власника, а на всіх, в чиїх  венах протікає його кров. Після смерті першого володаря підвіски, вона переходить у власність до його дитинчати, і так вже сталось, що активується вона у двадцятип’ятиріччя. Це незвичайна підвіска, ланцюжок зроблений з частково вирваного кореня величного ясеня, а сам ключ – з листка дерева. Якщо Яна зможе прийняти сутність підвіски, і протистояти його силі, не давши висмоктувати з неї життя, вона зможе її позбавитись.

— Я правильно зрозуміла, якщо вона зможе чинити опір і контролювати силу, вона зрештою зможе позбутися прокляття і спокійно жити?

— Все вірно. Я зацікавлений в тому щоб вона жила, адже її смерть призведе до знищення цієї підвіски, і тоді я назавжди втрачу ключ до гриму ара Арюмор.

— А що стосується… — Лілліан запнулася, в розгубленості розмірковуючи, варто  їй згадувати ім'я напівкровки.

— Якщо ти зараз подумала про нашого  приятеля напівкровку Вальдемара-Владислава, він теж не в змозі відібрати у неї підвіску. Я навіть припускаю думку, що йому дуже не легко, адже троляча частина жадає закінчити справу своїх родичів, а людська його частина не дозволить так вчинити з представницею людського роду. Ось так сміхота, — губи альва розтягнулись в справжнісінькому оскалі, його сміх заповнював всю вітальню, луною розносячись по всьому маєтку. — Він лише допоможе  мені отримати жадане.

Ейвіс в цей момент мовчала, вона уважно спостерігала за своїм господарем, його радістю та пихою котра буквально розривала його з середини. Вона холодно аналізувала сказані красиві слова альва, про його неперевершений план, але оскільки в напівкровки,  в Альвгреда було слабке місце, і якщо в недотроля – це людська частина його, то в альва це –  покійна дружина. Лілліан не змогла скласти конкуренцію навіть мертвій, але не готова була поступитись жалюгідній тіні минулого.