Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

Найближчими днями потрібно знайти дівчинку на нарощування волосся й на брови, ну й колористику. Справ дуже багато, я фізично не встигаю, але Юля добряче допомагає, забираючи частину обов’язків і відсіюючи вісімдесят відсотків дівчат, які приходять на співбесіду. Інакше можна було б починати набір ще задовго до купівлі приміщення, а не після.

— Ну все, Юль. Сьогодні можеш бути вільна. Завтра зустрінемося.

— До побачення.

Вона махає мені рукою на прощання й залишає салон. Я ж набираю Олю, подругу, яка вчора приїхала зі Штатів до батьків. Вона написала мені ще вчора, запропонувала зустрітися за келихом вина, а оскільки в мене більше немає планів, погоджуюся.

— Алло, — Олька бере слухавку відразу. — Скажи, що ти вже звільнилася.

— Так. Саме подумала, що можемо повечеряти. Як ти на це дивишся?

— Де?

— Давай у «Малині», як зазвичай? Якщо дістануся першою, сяду за наш столик.

— Окей. Я вже виїжджаю. Набрид цей балаган, ти б знала!

Від мого майбутнього салону краси кав’ярня знаходиться в метрах п’ятисот. Я сідаю в автомобіль й за якусь мить добираюся до місця призначення. «Малина» подобається тим, що тут затишно, приємна тепла обстава, привітні й приємні офіціанти. Меню рясніє найрізноманітнішими стравами на вибір. Я зупиняюся на карпачо з телятини й овочах на грилі, Олі замовляю її улюблений Цезар. А ще прошу офіціанта принести смачне напівсолодке вино на свій смак. Сама пити я точно не буду, тому що за кермом, а ось подруга безсумнівно захоче перекинути келишок. Особливо, після її останніх слів.

Оля приїжджає саме тоді, коли приносять замовлення. Махає мені рукою і впевненою ходою рухається до столу.

— А ти пам’ятаєш, що я люблю.

Її погляд фокусується на пляшці вина, і вона вимовляє:

— Ти б знала, наскільки воно мені потрібне!

— Я відчула всю ступінь твого відчаю.

— Ой, потім, — відмахується і, нарешті, падає на стілець. — Розкажи краще, ти що, правда розлучилася?

— Правда. Я ж не жартувала, коли писала.

Олі я повідомила майже відразу, і вона відповіла, що обов’язково приїде обмивати моє розлучення. Святкувати. Ігор їй ніколи не подобався, а я, дурепа, її не слухала. Навіть посварилися кілька років тому серйозно, сказала, що однаково за нього вийду, а вона обізвала мене дурепою. Щоправда, потім охолола. Вона завагітніла й зібралася їхати з країни, а я не могла на неї злитися, ми почали спілкуватися, розмовляли, жартували, Оля більше не дозволяла собі їдкі зауваження на адресу Ігоря, але сьогодні, я впевнена, вона не буде стримуватися.

— Так він зрадив? Це теж не пожартувала?

— Якби ж! Зробив дитину іншій. Незабаром народиться, до речі. А взагалі, ми пів року вже за документами розлучені.

— Що? — ошелешено перепитує.

— Він підробив документи, — ділюся з нею. — Розлучення заднім числом оформив. Наверх мітить, балотуватися буде.

— Хто, Орловський? — вона хихикає і відпиває вино з келиха, яке їй встиг налити офіціант. — Який із нього депутат, він же слимак.

— Ти досі палаєш до нього любов’ю.

— Горю! Тобі, напевно, погано, але я страшенно рада, що він від тебе відчепився, Лєр.

— Мені не погано, — тихо помічаю. — Прикро.

— Та-а-а-а-к, — тягне подруга. — З цього місця детальніше. Ти що, встигла його розлюбити? Тільки ж розмовляли, дифірамби співала, готувала щось там йому, чекала, розмовоньку закінчувала, варто було йому повернутися. То що ж таке?

— Я з чоловіком познайомилася-я-я-я, — тягну мрійливо.

— Що… вже? — Оля округлює очі. — Ти коли встигла, подруго?

— Наступного дня після того, як дізналася. Пішла в клуб із горя, переплутала кабінки, а там він. Сексуальний, привабливий, брутальний такий… матінко! Як було встояти?

— Ти що… прямо заміжньою з ним це саме?

— Ні, ти що! Хоча я пропонувала, — кажу, а самій соромно. — Я перебрала тоді, він відвіз мене до себе, поклав спати, а я до нього прийшла, але він не скористався. Приїхав тільки за місяць, у день, коли саме Ігор пішов. З вином. Ну й закрутилося.

— Не любила ти Ігоря, подруго, — зі знанням справи вимовляє Оля. — Бачила б себе з боку. Очі горять, щоки почервоніли. Хороший хоч мужик?

Я коротко розповідаю про Богдана. Знаю я про нього небагато, але те, що знаю, мені страшенно подобається. У всіх подробицях розповідаю про те, як він врізав Ігорю, смакую, здається, кожну дрібницю того моменту.

— Що? Прямо взяв і врізав? Майбутньому депутату? — Оля сміється. — Він однозначно мені подобається!

— Ігор палиці в колеса тепер вставляє. Будівлю Богдана, якою він володіє наполовину з партнером, і де я купила приміщення, ледь не знесли.

— Ігорьоша постарався? — відразу розуміє подруга.

— Так. Потім до мене приходив, повернутися вимагав. Сказав, що не буде мстити Богдану, якщо я коханкою його буду.