Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 17. Я – друїда?

Прокинулася я на підлозі, тіло моє змерзло і погано слухалося. Скажу вам це те ще задоволення. Я піднялася, розтираючи свої кінцівки, і попрямувала до ванної кімнати. Подивилась у дзеркало. Краще б я цього не робила. Очі й ніс опухли, були червоні й страшенно боліли. Я стала під душ, намагаючись зігрітися і привести себе до ладу. Добре б десь кригу добути, бо виглядала я справді страшно.

А за півгодини я вже орудувала в кімнаті, збираючи всі подарунки радника та імператора. Потрібно обов'язково все їм повернути. Це зараз дуже важливо для мого душевного спокою.
Дістала свій альбом із малюнками та сіла розглядати той, на якому я зобразила дівчину та дракона біля дуба. Так, не думала, що це буде картинка з мого майбутнього. Хоча тепер вже минулого.

У двері постукали. І я смикнулася, злякавшись, що це хтось із чоловіків. Все ж таки я не була готова до розмов з жодним з них. Полегшено видихнула, помітивши Мілу, що пробиралася до мене, тримаючи в руках тацю з ароматним сніданком.

Але варто було дівчині побачити мене, як вона ойкнула і зі словами «я зараз» вибігла з кімнати. Повернулася помічниця зі шматочками льоду та якимось зіллям, яке мало неодмінно допомогти усунути наслідки «бурхливої» ночі. Тішило те, що покоївка ні про що не розпитувала і пішла відразу після того, як ми покращили мій зовнішній вигляд.

Закінчивши легке перекушування, я сіла за читання, от тільки інформація ніяк не хотіла запам'ятовуватися, а деяка так і зовсім не сприймалася моїм мозком. Після кількох не надто вдалих спроб я все ж таки відклала підручник убік, взявшись гіпнотизувати протилежну до мене стіну.
Від занурення в себе мене відволік тихий стукіт у двері. А варто було мені відкрити візитеру, як я побачила радника, що топтався на порозі.
- Заходьте, - виглядав чоловік так собі: обличчя втомлене, під очима темні кола, а одяг так і зовсім вчорашній. Здається, не в мене одної була важка ніч.
- Кхм... - Наставник зам'явся, схоже йому було важко зібратися з думками. – Учора… біля Великого дуба. Я не впевнений, але маю деякі думки з цього приводу. Здається, вам була передана сила, і я можу припустити, що вона пов'язана з друїдами. - Так, це все ж таки не спроба порозумітися з приводу обіймашок!
Думаю, мої очі набули форми двох блюдець, бо радник продовжив уже менш впевнено:
- Я знаю, що останній друїд зник понад тисячу років тому. І я можу помилятися, тому пропоную нашу розмову і те, що сталося на галявині, залишити в таємниці. Мені здається, що згодом ваш дар проявить себе. А поки що я можу запропонувати вам деякі книжки, пов'язані з магами природи. Якщо вам, звісно, ​​цікаво.
Чи цікаво мені? Звісно. Якщо мене справді нагородили якоюсь хитромудрою магією, то я хотіла б у ній розібратися. Я пам'ятала, як на галявині почала відчувати весь живий світ, який мене оточував, і це було щось неймовірне. Правда, саме зараз я зовсім нічого і не відчувала, але чомусь була впевнена, що це вміння нікуди не поділося і мені вдасться його розвинути. А допомога радника була б дуже доречною. До того ж нові книги та нові знання – це ж чудово!
Я навіть усміхнулась. І тільки тут до мене дійшло, що це був мій внутрішній монолог, а чоловік завмер в очікуванні моєї відповіді.
- Так-так, я звісно хотіла б дізнатися більше про цю силу. І книги мені дуже допоможуть. – Чоловік стояв мовчки, але було видно, що йому є що сказати. І тоді Ельдар наважився:

- Якщо ви не проти, то я міг би знову з вами займатися та допомогти визначити та розвинути ваш дар. - Думаю, все було видно по моїй посмішці, я не тільки була не проти цього, а й таємно сподівалася, що радник викличеться мені допомагати. Про що я розповіла співрозмовнику.

- Ну от і добре. Тоді домовилися. Перші книги вам принесе Міла трохи згодом, а ввечері я підберу решту. Як і раніше, я приходитиму вранці та ввечері. І подумайте над тим, щоб зберегти ваші вміння в таємниці від інших. - Наставник зам'явся, але все ж таки продовжив. - Що ж. Тоді до вечора, Тіно.
Чоловік пішов, а я залишилася розмірковувати про те, що я знову вчитимуся чомусь новому. І цього разу це буде ще цікавіше і корисніше. Можливо, таким чином я зможу знайти собі роботу. Ця думка не покидала мою голову весь час, що залишився до вечора.

І тільки згодом я згадувала нашу розмову з радником і помітила одну дивність. Як він мене назвав? Тіна? Так я сама себе називала, коли проводила внутрішній монолог, але нікому про це не говорила.
Під час моїх роздумів у кімнаті з'явилася Міла з цілою стопкою нових книжок. Розклавши підручники на столі, мовчазна помічниця спритно ретирувалася, залишаючи мене наодинці із собою.

Недовго думаючи, я взялася за вивчення першого томіка, назва якого виявилася більш ніж промовистою: «Легенди про друїдів. Повний збірник». Невже я тепер стала цією самою легендою? Але про це поки що рано думати, спершу варто переконатися у правоті висновків мого наставника.

І тієї ж миті в моїй голові прослизнула непрохана думка: «А що скаже Іларій, коли дізнається, яка сила мені дісталася?». Ні, мені не можна про це думати, я повинна викинути імператора із голови. Чим я і спробувала зайнятися, поринаючи у світ легенд і таємниць, пов'язаних з друїдами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно