Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Не знаю, навіщо я видаю начистоту все, що залягло всередині. Мабуть, сироватка справді працює на сто відсотків, уже увійшла до активної фази.

- Ти займалася сексом із Девором?

- Ні! - Я скрикнула і ледь не схопилася з крісла.

- Від тебе пахло сексом учора, – дивиться на мене з прищуром.

- Навіщо ти взагалі про це питаєш?

- Хочу знати, спали ви вже чи ні. Моя призначена не дозволила б торкатися себе. Я наклав на неї заклинання.

- Яке ще заклинання? - питаю обурено, ніби все сказане точно стосується мене, хоча все це ще здогадки.

- Щоб вона не хотіла чужих дотиків, щоб чекала на мене, - каже серйозно, без посмішки, як і раніше хмурить брови.

- А хіба так можна? А якщо насправді вона хоче, щоб до неї торкалися, щоб її пестили інші руки? Може, вона не хоче тебе!

Бачу, як Калеан стиснув зуби, дратується від моїх слів, але вже не настільки злий, як у перші хвилини нашої зустрічі.

- Можна, і таке можливо. Повернемося до вчорашнього ранку. Ти мастурбувала?

- Так! Але яка тобі річ? Ти не маєш права про це запитувати!

- Девор був із тобою в цей момент?

- Ні! - я скривилася, щиро показуючи, що мені неприємно про таке думати. - Мені наснилося, що ти мене цілував, роздягав і пестив. Я прокинулася вологою, і тут прийшов Девор. Ми почали цілуватися, я майже залізла на нього, а потім він сказав, що вважав мене фригідною, і зрадів, що це не так. Я образилася і прогнала його.

Калеан кілька разів змінився в лиці, поки я швидко промовляла все, що насправді хотіла приховати. Прикрила очі, шкодуючи, що погодилася випити ту сироватку, що розв'язує язик. Тут же зрозуміла, що й сама можу використовувати ті самі хитрощі щодо Калеана.

- А ти з ким спиш?

- Я сплю один.

- А з ким ти займаєшся сексом?

- З різними дівчатами. Іноді знімаю когось на годину, зазвичай, не з магів.

- Чому не з магами?

- Поважаю їхніх призначених. Ти мене хотіла того ранку, але полізла цілуватися до Девора, навіщо?

- Він мій хлопець. У нас у суботу заручини, - я зам'ялася, - будуть, якщо ти мене випустиш. І припини запитувати про особисте! Ти переходиш усі межі! Моє особисте життя не має до тебе жодного стосунку. Спатиму, з ким захочу! Якраз після заручин Девор наполягатиме... Я цього не хочу, він мені як брат, але я не матиму вибору. У нас мають з'явитися діти, щоб одного разу мій син зайняв вісімдесят другий поверх у вежі.

- То це і був твій план? Народити сина, щоб відновити твою сім'ю у вежі на законних підставах?

Я невпевнено кивнула.

- І ти готова тридцять років чекати, спостерігаючи, як у кабінеті твого батька змінюються керівники? Невже нічого іншого вдіяти не вийде?

- Тільки якщо Девор захотів би зайняти це місце.

- І ти вирішила скинути з нього мене, щоб посадити там свого коханця!

- Ні! Я вже тисячу разів тобі сказала, що нічого не робила проти тебе чи твоєї родини!

- Яке відношення ти маєш до хлопця Аліти та дівчини Еліма? – Калеан знову примружив очі, начебто це допоможе випитати правду. Я ж і так не можу збрехати.

- Я не маю до них відношення, навіть не знаю, хто вони... Як Аліта? У неї все гаразд? – питаю зі щирою турботою.

- З нею буде все добре, оговтається, як завжди.

- То це не він?

- Ні, - він зчепив зуби, - а про Еліма ти не спитаєш?

- З ним і так усе ясно. Отримав задоволення, порадів, за день забуде. Чоловікам у цьому плані простіше, тож за нього я не хвилююся.

- Так, простіше... Ти так кажеш, ніби у нас немає почуттів! Ми, між іншим, теж відчуваємо біль, щоразу зустрічаючи дівчину, яка подобається, і розуміючи, що це не вона. Ніби прокручуєш у грудях застрягле лезо, щоразу створюючи свіжу рану.

Я дивлюся на Калеана з сидячого положення. Знов уловлюю в його обличчі смуток, у словах біль, в очах жаль.

- Навіщо ти мене образив? – питати безглуздо, хоч би якою була його відповідь.

Калеан пройшов через кімнату, сів у кутку на щось, приховане від моїх очей, його тіло ніби висить у повітрі. Він накрив обличчя долонями, потер заплющені очі, схилив голову. Відповіді я не почула. Мовчання обтягло кімнату лякаючою тишею, я чую тільки власне дихання.

- Я, як миша, йшла на запах сиру, але потрапила в мишоловку, - кажу тихо, обхоплюючи руками коліна, але цього разу в кріслі, а не на підлозі. – Із перебитими лапками сиру більше не хочеться.

Останні слова вимовила тремтячим голосом, стримуючи схлипування.

- Сир у твоїй метафорі – це я? - Підняв голову, дивиться не моргаючи.

Я ствердно махнула головою, поклавши її на коліна. Перестала помічати, що мій костюм зі спідницею забруднений, я вся в пилюці. Напевно і обличчя покрито темним шаром. Це не має значення.