Читати книгу - "Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі"

До готелю було всього лиш іти двадцять хвилин, тому таксі я вирішила не замовляти. Тримаючи в руках пакет зі своєю сукнею, я швидко йшла вулицею, озираючись, чи часом ніде позаду немає Дженка. Зараз мені взагалі не хотілося з ним бачитись і говорити. Здається, що це все я собі просто придумала і ніяких почуттів у нього нема. Все-таки добре, що ні в чому я йому не зізналася, бо було б все дуже погано. Олена зустріла мене в нічній сорочці та халаті. Я трохи дивно оглянула її, бо не зрозуміла, в який же тоді порядок вона себе приводила.

— І як ти тут? — я гепнулась на ліжко.

— Сумно. Аня поїхала і без неї тепер вже геть ніяк.

— Вона казала, що ти тут намагаєшся налагодити особисте життя.

— Та це вона просто пожартувала.

— Але все ж ти не поїхала додому, — я свердлила дівчину поглядом і мені ставало страшенно смішно від того, як вона ніяковіє.

— Захотілось гульнути вже на всі гроші. А ти що, як там твій красень-актор?

— Ніяк, — грізно сказала я, — бісить мене і я вже страшенно втомилась, хочу додому. А ще цілий місяць його терпіти.

— А що, почуттів між вами так і не було?

— Які почуття, алло? Там, по-перше, нема до кого їх виявляти, а по-друге, нам це заборонено.

— Ой, які можуть бути заборони справжньому коханню.

— Дійсно, ніяких, — я засміялась і кивнула в бік ванної кімнати, де на підлозі красувалась чоловіча сорочка.

— Це не...— Олена була розгублена і зла одночасно, що робило її дуже смішною, — чорт, забула зачинити двері. Ідіотка, ідіотка! Ти не подумай нічого, це просто...

— Та припини. Хіба ж я щось кажу? Головне, щоб ти знайшла того, хто цінуватиме тебе і любитиме, який ніколи не назве тебе проблемою.

— Чому проблемою? — перепитала Олена.

— Ні, нічого, — відмахнулась я, — можна сьогодні заночувати в тебе?

— Звичайно можна, — подруга посміхнулась.

Я вмостилась на диванчику, але ніяк не могла заснути. В голові був лише Дженк, що мене страшенно дратувало. Я хотіла себе переконати в тому, що це все неправда і я сама не маю до нього ніяких почуттів, але здається, що чим більше я себе в тому переконувала, тим сильніше усвідомлювала, що це брехня і що почуття є, навіть дуже сильні.Вранці ми з Оленою пішли на сніданок, проте я не з‘їла нічого. Натомість подруга наминала за двох і теревенила про її пригоди. З деяких моментів мені навіть вдалось посміятись. Ще трохи побувши з нею, я вирішила повертатись до квартири Дженка. Мені було страшно, бо я вже уявляла той скандал через те, що не ночувала з ним. Але коли я прийшла, вдома Дженка не було. Як добре, що свого часу він дав мені запасні ключі.

Коли я важко опустилась на диван, то згадала, що обіцяла йому приготувати страви української кухні. Бажання не було взагалі ніякого, але мені дуже хотілось його вразити. Тому я вирішила приготувати трохи борщу, трохи вареників і сирник. З‘їздивши до магазину за потрібними продуктами, я зрозуміла, що величезна проблема буде з борщем, бо ж Дженк мусульманин, а свинини вони не їдять. Не довго думаючи, я вирішила зробити борщ пісним. Ну ми ж теж інколи такий їмо і він також смачний. На кухні я простирчала добрячих чотири години. Я вже проклинала себе за довгий язик і за те, що ніхто ж не просив мене щось таке обіцяти. Коли все було готове, я захотіла трохи прилягти й не помітила, як заснула. Розбудили мене чиїсь ніжні дотики до щоки.

— Лано...Лано...

— Що-о-о...— сонно протягнула я.

— Ти заснула на дивані, — Дженк сидів поряд зі мною.

— Ой, точно. Я просто трохи втомилась.

— Де ти була всю ніч? — він спитав це лагідно, але я відчувала, що чоловік розлючений.

— У подруги.

— Це де?

— У тому готелі, де жила спочатку. І взагалі, що це за допит такий? Здається, я маю повне право робити все що захочу! — від злості я аж підвелася.

— Так, але хто зна, що ти робила. Може ти була десь з чоловіком.

— Та за кого ти мене маєш, — фиркнула я і пішла на кухню.

— Я просто сказав, — Дженк прийшов слідом за мною.

— Ось, як я й обіцяла, — я вказала на стіл, — українська кухня.

— Це що таке? — він підозріло оцінив борщ, — рожевий суп?

— А ти спробуй. Назви я скажу лише після цього.

— Ем...знаєш...— Дженк трохи скривився, — давай трішки пізніше.

— Що!? Тобто ти сам хотів спробувати нашу кухню, я тут стояла, куховарила, як проклята, а ти кажеш пізніше!? Та як ти смієш!

— Лано, будь ласка, заспокойся, — Дженк взяв мене за руки, але я вирвалась.

— Ні, не чіпай мене!

— Гаразд...я хотів зробити це в кращому настрої, але нехай, — чоловік щось дістав із внутрішньої кишені піджака під мій уважний погляд, а потім важко видихнувши, опустився переді мною на одне коліно. Мої ноги затремтіли, що я аж вхопилась за стіл.

— Що ти витворяєш? — пропищала я.

— Лано, ти вийдеш за мене?