Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Він  і сам не вірив в те, що побачив. В те, що відчув. Чи це те, про що він подумав? І саме ця жінка призначена йому Світом?

Грант миттєво спалахнув від  люті.  Синій вогонь – це вогонь, що палає  на долонях  лише обраних. Це ознака ідеальної  пари,  пари на все життя і аж до самої смерті!

Він же виразно пам'ятав свої сни – ці медові очі та інші, чоловічі. Вона була з іншим! Того просто не могло бути! Як поранений звір заревів Грант і погрозливо навис над нею. У його пам'яті спливали ніжні очі, що томилися від задоволення. Ось вона мружиться, немов кішка.І раптом - повний болю і страху благаючий погляд. Погляд його вогненної судженої, яка стільки ночей благала його про допомогу!

Він не прийшов.

Він не зрозумів.

Він забув те мале дівчисько,  що випадково налетіло на нього у палаці її батька. Стільки було в них тоді розгубленості, наче те дівчисько так і не збагнуло, що відбулося. Люди тоді подейкували різне. І про глузливу посмішку долі, що призначила донці самого Голтена нікчемного чоловіка. І про пусту кров у тій родині. І навіть,  дехто припускав,  що проти юної дівчини використали темну магію. Голтен мав тоді попіклуватися про свою  доньку,  захистити її. А він викинув її  з  палацу, мов сліпе кошеня.

І він,  Грант,  мав тоді дослухатися до свого серця,  до своїх  полохливих  сновидінь. Але замість того він вчинив не краще,  ніж  батько дівчини.

Він просто запечатав магією свої сни. Тому що медовий  погляд не давав йому жити, її мовчазні  благання не давали йому дихати. Замість того, щоб кинутись на поклик, він відвернувся.

Горіло від болю та мук могутнє серце. Грант ледве видихнув, не відводячи від неї палаючого погляду. Вона змінилася. Якби не ті очі, він  навряд  чи впізнав би в розкішній жінці златокудре дівчисько. І що з тобою сталося, що твій крик раптом до мене долетів? Що вщерть спалив ту печать,  що охороняла його сновидіння?

Він спробував розбудити жінку, і струсив її за плече. Вона не прокинулася, але застогнала від болю.

Ельф схилився над ліжком,  придивився – щось темніло на ніжному плечі. Він приспустив ковдру, щоб краще розглянути пляму - і завмер.

Синець?!

Відкинув повністю ковдру.

Ще синець…

Садна…

Ох ти ж, пітьма тебе забери!

Не ніжність, не теплі почуття оволоділи ельфом. Лють, гнів - до судом у животі…

- Хто насмілився?Торкнутися того, що належало мені! Мою жінку!

Сталь в очах плавилася, назовні рвався вогонь. Кам'яні руки рвали від безсилої люті шовкові простирадла.

Знесилена ж жінка тільки зіщулилася уві сні від неласкового прохолодного повітря.

Чи, може, це важкий погляд її ельфа, чи демона (хто вже розбере ) змусив змучене тіло вкритися мурашками?

Тамарі

Їй снилися матусині очі. Вперше за багато років мама їй усміхалася і підбадьорливо шепотіла:

— Все буде добре, дитинко. Тепер все буде добре. Я з тобою.

Як наяву відчула, як стискають її лагідні, міцні руки. Ніжний невагомий поцілунок - і синець, що саднив, перестає пульсувати і боліти. Один, другий... На допомогу пораненому тілу приходить чужа магія.

Ніжно гладять чужі руки змучене боротьбою за життя тіло – спина, руки, груди. Груди?!

Вмить розкрилися медові очі і просто потонули в чорному погляді! Та то,  мабуть, ще й досі сон. В Дакса очі були голубі,  та й його долоні вона впізнала б навіть з закритими очима.  Але ці, дивовижно чорні очі пропалюють, безжально плавлять її, немов маленьку воскову фігурку. Це,  мабуть, ще й досі сон. Тамі заплющила очі й віддалася невідомим їй почуттям.

Жаркий дотик до її губ - ці губи душать, позбавляють волі. Вона починає тремтіти всім тілом, коли він охоплює пальцями вишеньки сосків. Грає з ними, обпалює поцілунками, трохи здавлює і відпускає, зачіпає ніжні намистинки нігтями.

Вона має боятися і тікати – але зрадницьке тіло не слухає. Воно вигинається назустріч гарячому диханню всім тілом, струм пробиває хребет до самої верхівки. Тамі відчуває,  що саме так і має бути. Її мрії, сни ось-ось здійсняться. Ті долоні напрочуд ласкаві і в той же час вимогливі, палкі. Всі інстинкти волають про небезпеку, а тіло знову і знову вигинається в жаркій знемозі.

Повільно і тягуче розводять міцні руки ніжні стегна. Ох, бігти б з полону цих очей, що горять срібними сполохами серед  чорноти. Ні поворухнутися, ні видихнути неможливо, і відвести погляд неможливо.

Повільно віддаляються ці очі, а вимогливі губи не припиняючи свій танець – цілують перлинку грудей, живіт, стегно. Внизу ниє і розкручується туга пружина. Повільно, тягуче повільно піднімаються поцілунки по стегнах вгору - легкий дотик, обережний прикус - і потужний, вимогливий - в засос поцілунок в горішок, що тремтить від  передчуттів. І її вигинає, трясе, обпалює… Судомно, рвано хапає вона розкритим ротом повітря… І те божевільне полум'я, яке розливається внизу живота, тягне, тягучою хвилею наповнює її всю…. Протяжний стогін.

– Ах, солодка. Моя… Тільки моя…

І рятівна темрява накриває тіло, що все ще б'ється в солодких судомах.

Грант.

Утнувшись у м'який животик вологим чолом, Грант важко переводить подих. Під його руками все ще здригається від пристрасних судом жіноче тіло. Він проклав гарячими поцілунками доріжку, дістався пупка... І запитливо подивився на свою подаровану йому Долею.

А у відповідь тиша. І тільки жилка б'ється на її тоненькій,  майже прозорій шиї.

Ну ось такого в його досвідченому битвами та перемогами над жінками житті ще не було! Вона у повній відключці. Це – мінус. І він ще й цією її станом скористався! Не стримався. І те, що виною  тому дика лють,  нічого не змінює.

Грант застогнав і спустився  на підлогу, впершись широкою спиною об холодне дерево ліжка.

- От,  йолоп, - картав себе чоловік.

Так, але навіть майже у непритомності, вона палко йому відповіла - це плюс. Але аж ніяк не змінює  того,  що він з собою не впорався! Він, досвідчений і холоднокровний вищий ельф!