Читати книгу - "Імітація"

Чеканчук і Риженко обмінялися виразними поглядами. В кабінетику запанувала тиша. Дружина Люда принесла тацю з кавником і трьома чашками й хутко зникла.

— А в зв’язку з чим покійна Мар’яна відзначила таку... цікаву деталь?

— Не пам’ятаю. Але переконана: їй хотілося, щоб я запитала її, звідки вона знає про таке — відчула сама чи десь чула. Небувалий досвід неодмінно треба вилити у вірші, музику, або, принаймні, у приватну сповідь. Але я не спитала її про це! Я ніколи не полегшувала їй життя запитаннями! Я не знала, що все складеться так, як склалося! — зі сльозами в голосі виправдовувалась Лариса.

— Очевидно, такий вияв емоцій дає жінці дуже гостре відчуття її винятковості в житті того чоловіка, з яким вона... ділить ложе.

— Гадаю, це свідчить про винятковість статевого акту, чим, вочевидь, того чоловіка не балує життя.

Риженко і Чеканчук заговорили про специфіку сексуальної поведінки для різних вікових, освітніх і соціальних груп.

— Хлопці, це дуже цікаво, але ми відхилились від пошуку істини. А невже істина в тому, що жінка, яка так гучно твердила, ніби божевільне кохання може бути тільки продуктом невлаштованого неблагополучного життя...

— Вона, практично, зробила собі ім’я на цьому...

— ...і раптом ця жінка, яка в цій невлаштованій країні зуміла особисто себе влаштувати зовсім непогано, гине від божевільного кохання!

— І гине в прямому значенні цього слова!

Пошуківці істини знов замовкли, вражені парадоксальністю свого висновку.

— І все-таки, хай живе кохання! Лю-юдочко! — гукнув Риженко. Очевидно, він вимовив ім’я дружини з тією особливою інтонацією, що вона відразу зрозуміла, чого від неї хочуть. Вона хутко принесла три чарки, поставила їх на столі, забрала чашки з-під кави і зникла. Риженко витяг з книжкової шафи пляшку коньяку, розлив по чарках.

— За кохання!

— Але нехай від нього більше ніхто не гине!

Чарки дзенькнулись. То був хороший коньяк. Всі почали смакувати його маленькими ковточками. Дружина Люда принесла тарілочку зі скибочками цитрини і знову зникла.

— І все-таки, кохання — це прекрасно, але це, принаймні, не головне. Як перефразувала незабутнього Сартра покійна Мар’яна? Якщо кохання й існує, то воно нічого не вирішує. А що ми маємо? Мар’яна відкрито жила з Вістом і таємно зустрічалась з Анатолієм з Над’ярної. Вона зрадила собі й почала надавати матеріальну допомогу коштом фонду йому чи його школі — не має значення.

— Ми не маємо прямих свідчень про це.

— Зачекай. Віст дізнається про любов у Над’ярній, він обурений і замовляє Мар’яну, а потім і Анатолія. А згодом знищує в комп’ютері документи про кошти, виділені на допомогу музичній школі.

— Це досить логічно тільки на перший погляд. Чому ми не погодились із нещасним випадком на Комбінатному? Тому що це не узгоджується з характерною поведінкою загиблої, яку ми, загалом, добре знали. Ти гадаєш, роль Отелло узгоджується з особистістю Біста?

— А наскільки таємна пристрасть до Анатолія Сумцова узгоджується з особистістю Мар’яни?

— Не узгоджується. Як би він не ридав у інтимні хвилини.

— Але щось у Мар’яни з ним таки було!

— Було! В житті усе буває.

— І все-таки, Біст не вбивав Мар’яни, — твердо сказала Лариса. — Так, це жіноча логіка, але я трошки знаю мужиків — наших, і їхніх. Тут справа не в тому, що Біст не міг розібратися з нашими убивствами на замовлення — розібрався, якби дуже захотів.

— А ти в цьому добре розумієшся?

— Я зовсім не розуміюсь і ви, чоловіки, теж не розумієтесь.

— Ще не доводилось...

— І все-таки, дайте мені пояснити дещо за законами жіночої логіки. Щодо Біста і Мар’яни. У них, в американців, якщо жінка — не дружина, то на неї витрачається істотно менше грошей і її значно менше ревнують. А якби Біст таки вирішив позбутися Мар’яни, він би не знищував свідчень її зловживань, а навпаки, повідомив усіх перевіряючих про те, що вона робила щось не те.

— Це правда, — сказав Чеканчук, — на чиє місце взяли мене? Вигнали жінку, яка влаштувала стипендію для своєї бездарної родички. Це було нелегко довести, але, якщо захотіти... Я не захищаю Біста і я його не дуже ніжно люблю, хоча й не маю матеріальних проблем відтоді, як працюю в нього. Але згоден з жіночою логікою пані Лариси.

— А якщо все підстроїв отой Кубов? Може, Мар’яна відмовила йому?

— Тоді ми їдемо в саме пекло.

— А давайте зателефонуємо в пекло. Можна, Олександре?

— Так, звичайно, — Риженко підсунув апарата Чеканчукові.

Чеканчук набрав телефон Кубова. Той сказав, що з Над’ярної зникла Танька. Ні її, ні її нового друга Кешу не знайшли у їхній хатці на околиці, ні в жодній із Над’ярненській забігайлівок.

— А хто така Танька і хто такий Кеша?

— Танька — це жінка, з якою жив Анатолій. Мати хлопчика, якого Мар’яна послала на стипендію кудись за кордон. Не знаю, як слідчий з району, а всі на базарі