Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

Вони розмістилися за столиком одного з вуличних ресторанчиків.

– Як минув ваш день, моя люба? – поцікавився Едуард Семенович.

Відтоді, як дівчина прийняла його пропозицію, він став звертатися до неї саме так.

– Я звільнилася, – стисло повідомила Лана, відпиваючи з келиха.

– Чудова новина! – зрадів чоловік. – Вітаю! Ви вчинили правильно!

– Зрештою, що зроблено, те зроблено, – підсумувала вона, вважаючи питання вирішеним. – А як минув ваш день, Едуарде Семеновичу?

Старий поклав свою долоню на її руку та заглянув у вічі:

– Моя люба, у світлі останніх подій не могли б ви називати мене просто на ім’я? «Едуард Семенович» звучить занадто офіційно.

Вона з розумінням кивнула:

– Добре, Едуарде. То як же минув ваш день? Сподіваюся, ми ще на «ви»?

– Це як вам буде зручно! – погодився старий. – Мені вдалося домовитися про зустріч у посольстві. На нас чекають там за два дні. Чи встигнете ви зібрати документи?

– Я постараюся.

– Оформлення візи забере деякий час – можливо, тижнів зо два. Але посол мій друг, і я зроблю все, щоб прискорити цей процес.

– Але ж ми нікуди не поспішаємо, – зауважила дівчина.

– Це не зовсім так. Мені кортить відвезти вас до себе в Австрію! Там вам обов’язково сподобається! У мене багато друзів, ми будемо ходити в гості, відвідувати оперу. Ви любите оперу, Лано?

Вона розгубилася. Якщо пригадати, востаннє була в оперному театрі разом з класом, коли вчилася в школі. Але зізнаватися не стала та просто кивнула на підтвердження.

Едуард малював барвисті картини їхнього майбутнього життя, і в її уяві постали старі вулички Відня, музеї зі стародавніми картинами минулого й такі ж старі друзі нареченого, як і він сам. Що й казати, майбутнє не особливо приваблювало дівчину. Лана струснула головою та відігнала ці похмурі думки, готова сміливо вступити в невідоме майбутнє.

Опинившись удома, вона прийняла ванну та розслабилася. Сьогодні був важкий день. Але, підбиваючи підсумок, можна сказати, що Лана вийшла переможцем. Вона залишилася задоволена враженням, яке справила на Марка. І, дивна річ, їй більше не хотілося бігти до нього й падати в ноги, щоб повернути його прихильність. Дівчина посміхнулася цій думці й заварила свій улюблений ромашковий чай.

Раптом задзвонив телефон. Вона глянула на екран і здивувалася: «Марк?! Що йому знадобилося?» Деякий час Лана роздумувала, дивлячись на мобільник з фотографією Марка-мачо на заставці абонента. Чи варто взагалі відповідати на дзвінок? Але цікавість усе ж таки перемогла здоровий глузд.

– Так?

– Привіт, хочу тебе побачити, ти вдома? – сексуальним хрипкуватим голосом заявив він, як робив завжди, згадуючи про її існування.

Лана зрозуміла, що може здатися, як раніше, побачивши його у своїй квартирі. Усе-таки привабливість цього чоловіка діяла на неї, як магніт на залізо. Вона як кролик, загіпнотизований поглядом удава, покірно йшла в його пащу. Тому дівчина вирішила збрехати:

– Ні, я не вдома.

– Гм... погано обманювати! Я ж бачу твою машину біля під’їзду.

«О, чорт! Він що ж, стоїть під вікнами?!»

Її охопила паніка! Колишня рішучість кудись зникла, і знову повернулася та невпевнена в собі, готова на все дівчина.

– Лано, нам треба поговорити. Відчини двері.

«Ні, ні! Тільки не це!» У чотирьох стінах квартири, біля дивана, вона ризикує знову втратити своє «я».

Раптом її осінило:

– Зачекай, я зараз спущуся, – сказавши це, Лана відразу поклала слухавку, щоб уникнути подальшого тиску з його боку.

Швидко натягнувши джинси й футболку, дівчина спустилася вниз.

Марк вийшов з машини їй назустріч.

– Привіт, люба! – простягнув руки, щоб обійняти.

Однак Лана відсторонилася, краєм ока помітивши крізь скло в машині пакунок з пляшкою та коробкою цукерок. Його джентльменський набір! Отже, приїхав спокушати. Знову хоче відвоювати позиції. Зручно мати під рукою безвідмовну дурепу.

– Я слухаю! Про що ти хотів поговорити? – холодно запитала вона, склавши на грудях руки.

Марк розплився в хижій усмішці:

– Навіщо ж так холодно, дитинко?

– Я більше не твоя дитинка!

– Не кажи дурниць! Ми вже стільки років разом, ніщо не може це змінити, – нахабно заявив він, розраховуючи на свою чарівність.

Лана обурилася до глибини душі:

– Ми? Немає жодних «нас» і ніколи не існувало! Була тільки я та мої почуття, які ти розтоптав, знайшовши собі молодшу «дитинку»!

– Ти все не так зрозуміла. Перекручуєш, як завжди, – спробував відбрехатися він.

– Послухай, Марку, що тобі від мене треба? Ми начебто сьогодні все обговорили.

Розуміючи її неприступність, хижий звір вирішив змінити тактику. Він раптом змінив вираз обличчя та став тим Марком, якого вона так довго любила. Засунувши руки в кишені, чоловік опустив очі та штовхнув ногою колесо своєї машини.

– Я не хочу, щоб ти їхала...

– Що? – заява була вельми несподіваною. Лана навіть майже купилася на щирість його слів.

– Ти мені потрібна...

Господи! А раптом зараз станеться диво й він скаже, що не може жити без неї та зробить пропозицію?

– Продовжуй... – заохотила вона.

– Розумієш, коли я знаю, що десь поруч є ти, яка мене любить такого, яким я є, я почуваюся впевнено.

– І ото все?! – розчаровано промовила вона, гірко усміхнувшись.

Не палкі освідчення в коханні та пропозиція руки й серця стоячи на колінах, а банальна впевненість самця в тому, що десь чекає на нього готова на все самка, рухала ним!

– Ну що ти забула в тій Австрії?

– Не тільки Австрії, у мого майбутнього чоловіка нерухомість по всьому світу, – знизала плечима Лана. – Ми житимемо на Майорці, в Едуарда там чудова вілла!

Їй захотілося зробити Маркові якомога болючіше, знаючи, як він цінує комфорт і матеріальні блага.

– Ти що ж, моря не бачила?! Бери відпустку та їдь куди хочеш, але тільки повертайся додому.