Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

Зібравшись уранці, Лана вийшла з дому і, сповнена рішучості змінити своє життя, попрямувала до машини. Раптом вона помітила свого залицяльника, який підходив з іншого боку.

– Едуарде Семеновичу? Що ви тут робите?

Чоловік розвів руками:

– Та ось... не встиг, запізнився сьогодні.

Лана перевела погляд на червону троянду в його руці.

– То це ваших рук справа?!

– Каюся! – він простягнув квітку дівчині.

Вона вдячно посміхнулася та вдихнула солодкий аромат.

– А я все гадала, хто ж той таємний залицяльник?

– Ним виявився той, хто хоче подарувати вам щастя! – без зайвої скромності відповів Едуард і поцілував її руку.

– Едуарде Семеновичу, за останній час ви просто завалили мене квітами! – усміхаючись, заявила вона.

– Любонько, і до цього вам теж доведеться звикнути.

– До хорошого швидко звикаєш!

Чоловік взяв її під лікоть і зазирнув у вічі:

– Лано, ви подумали над моєю пропозицією?

Вона кивнула:

– Так!

– Це означає, що ви згодні? – пожвавився старий.

– Згодна!

– Ви зробили мене найщасливішою людиною у світі! – просяяв Едуард. – Тоді не будемо гаяти часу. З вашого дозволу, я домовлюся в посольстві про наш візит. А ви маєте зібрати деякі документи, – він дістав з гаманця аркуш паперу й простягнув їй.

– Що це?

– Перелік необхідних документів для отримання візи. Я заздалегідь підготував, про всяк випадок.

– Добре, я все зроблю, Едуарде Семеновичу. А зараз вибачте, мені час їхати, інакше потраплю на мосту в затор.

– Не хочеться так скоро розлучатися, любонько... А знаєте що? Оскільки я вже опинився тут на своїй машині, то дозвольте відвезти вас на роботу. А ввечері я вас зустріну й доставлю додому, – запропонував Едуард.

Лана не стала відмовлятися. Його турбота їй лестила.

Зупинившись біля офісної будівлі, чоловік відчинив дверцята й допоміг дамі вийти з машини. На прощання він поцілував їй руку.

– До швидкої зустрічі, моя красуне!

– До вечора, Едуарде Семеновичу!

Лана зайшла в офіс та поставила чергову квітку у вазу. Останнім часом на її робочому столі постійно стояли живі квіти, яких з кожним днем ставало дедалі більше, що викликало заздрість співробітників. Молода профурсетка Аліса відразу підбiгла до неї:

– Лано, рятуйте! У нас проєкт під загрозою зриву!

– Невже?! – та окинула її поглядом, відзначаючи нову дорогу блузку з того самого магазину, де зустріла їх з Марком. – Але це, здається, уже ваша турбота. Якщо мені не зраджує пам’ять, тепер ви відповідаєте за проєкт.

Аліса здивовано відкрила рота. Вона ніяк не очікувала такої відповіді й покладала всі надії на досвідчену старшу колегу. Тому одразу ж побігла скаржитися в кабінет до начальника.

На це Лана лише усміхнулася. Вона розгорнула аркуш паперу від Едуарда Семеновича з переліком необхідних документів, де першим пунктом значилася довідка з місця роботи. Не гаючи жодної хвилини, вона пішла до бухгалтерії.

За дві години її викликав бос.

– Мені тут приносили на підпис довідку, призначену для австрійського посольства. Як це розуміти?

– А що тут розуміти? Довідка як довідка.

– Ти що ж, до Австрії збираєшся?

– Еге ж, – байдуже відповіла вона.

– Але навіщо тобі туди? – продовжував цікавитися Марк.

– Налагоджувати особисте життя.

– Не зрозумів?

– Я виходжу заміж, чого тут не зрозумілого,– знизала вона плечима.

– Що?! – Марк навіть підвівся з місця від подиву. – Чи не той зморщений урюк зробив тобі пропозицію?

– Той «зморщений урюк», як ти висловився, мій майбутній чоловік, тож добирай слова!

Марк вийшов з-за столу та забігав по кабінету, виявляючи своє хвилювання.

– А про мене ти подумала?

– Вибач? – здивовано перепитала Лана.

– Як ти збираєшся покинути компанію, дорогий проєкт, який і так уже летить під три чорти? – обурився бос.

– А, у цьому сенсі... Ну що ж, тепер у тебе є новий фахівець, до того ж, судячи із зарплати, кращий та досвідченіший за мене. Ось нехай вона й справляється. А компанія – це твоя турбота. Я ж умиваю руки.

– Як це умиваєш руки?! Що за маячню ти несеш? Я не дам тобі відпустку!

– Маячню, мій любий, несеш ти! А я прийшла повідомити тобі, що звільняюся.

Марк зупинився посеред кабінету, як громом уражений. Здається, ця новина добряче його приголомшила. Звісно, Лана не тішила себе думкою, що він ревнує та не хоче розлучатися з нею як із жінкою, справа була виключно в роботі та в ущемленому чоловічому самолюбстві.

– За законом ти маєш відпрацювати два тижні перед звільненням, – тихо промовив він.

У цьому весь Марк! Адже міг би відпустити її без жодних сцен, але ж ні, треба було знущатися до останнього.

– А якщо ні, то що? Віддаси під суд? Або звільниш за статтею? – із сарказмом промовила Лана. – Утім, знаєш, в Австрії мені буде на все наплювати!

Сказавши це, вона розвернулася та вийшла з кабінету.

Дивна річ, але дівчина почувалася легко й упевнено. Внутрішній голос підказував їй, що вона чинить правильно. Лана написала заяву про звільнення, забрала свої речі з шухляди столу та попрямувала до виходу під пильними поглядами колег.

– Ти забула свій віник! – крикнув їй услід Марк, указуючи поглядом на букет червоних троянд у вазі.

– А це я залишаю на згадку про себе! – кинула вона на прощання та востаннє переступила поріг офісу.

На вулиці Лану очікував Едуард Семенович на джипі з австрійськими номерами. Він поцілував їй руку та вручив черговий букет, потім допоміг сісти в автомобіль. Дівчина краєм ока помітила роздратоване обличчя Марка, який стежив за нею з вікна кабінету. Досягнутим ефектом вона залишилася цілком задоволена!

– Ви сьогодні не за кермом, Лано, тому дозвольте пригостити вас келихом вина?

– Чому б і ні?! – знизала вона плечима.