read-books.club » Фентезі » Око ґолема, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

30
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Око ґолема" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 136
Перейти на сторінку:
дітей, які грались у Вендсвортському парку; ба більше — він заявив, що навіть пишається цим своїм вчинком. Він спокійно їхав собі мимо, коли на нього зненацька напали згадані дві особи. Вони розбили йому — напевно, якимось набоєм — вітрове скло, через що він утратив самовладання, а потім підійшли до нього, погрозливо махаючи довгими дерев’яними кийками. Вочевидь, вони хотіли його пограбувати. Задля самозахисту він завдав їм удару на випередження, не дозволивши на себе напасти. Він вважає, що його власні дії за таких обставин були досить стримані.

— Але ж він бреше! — заперечила Кіті. — По-перше, ми були далеко від дороги. А по-друге, якщо він каже, що діяв задля самозахисту, то як він пояснить те, що нас знайшли аж на мості? Ви його заарештували?

Слідча щиро здивувалася:

— Він чарівник. Не так просто його заарештувати. До того ж усі твої звинувачення він відкидає. Суд Справедливості розглядатиме цю справу наступного місяця. Якщо ти й далі наполягатимеш на своєму, то приходь до суду й сама висувай звинувачення панові Теллоу.

— От і чудово! — відповіла Кіті. — Аби лише дочекатися цього дня!

— Нікуди вона не піде, — заперечив батько. — Вона й так уже наламала дров.

Кіті пирхнула, однак промовчала. Сама думка про суперечку з чарівниками лякала її батьків, і вони аж ніяк не схвалювали доньчиного вторгнення до забороненого парку. Після її щасливого повернення з лікарні батьки ніби більше сердились на неї, ніж на Теллоу, — і це дуже дратувало Кіті.

— Вирішуйте самі, — сказала слідча. — Протоколи до суду я все одно надішлю.

***

Десь із тиждень, чи навіть більше, вістей про Якуба з лікарні майже не надходило. Відвідувати його не дозволялося. Аби розвідати хоч що-небудь, Кіті врешті наважилася — вперше після тієї пригоди в парку — завітати до Гірнеків. Вона йшла знайомою стежкою боязкувато, не знаючи, як її приймуть. Її бентежило почуття власної провини.

Пані Гірнек, одначе, прийняла її досить лагідно. Ба більше, вона міцно пригорнула Кіті до своїх широких грудей. Вона провела її на кухню, де, як раніше, густо й гостро пахтіло харчами. Посеред стола — великої дошки, що лежала на козлах, — стояли миски з недошинкованою городиною; уздовж стіни тягся довгий дубовий мисник, заставлений яскравими мальованими тарелями. По темних стінах висіло різноманітне куховарське начиння. Якубова бабуся сиділа у своєму високому кріслі біля великої закіптюженої печі й вимішувала довгою ложкою суп у каструлі. Все було як завжди, до останньої знайомої тріщини в стелі.

Не було тільки Якуба.

Кіті сіла за стіл і взяла чашку міцного духмяного чаю. Пані Гірнек, скрушно зітхнувши, вмостилася навпроти, й стілець під нею жалібно рипнув. Кілька хвилин—дивовижна річ! — господиня сиділа мовчки. Кіті ж тим часом відчувала, що їй не личить заговорювати першою. Якубова бабуся далі вимішувала гарячий суп.

Аж нарешті пані Гірнек відсьорбнула чаю, ковтнула — і несподівано промовила:

— Він сьогодні опритомнів.

— О! То Якуб...

— Він почувається так, як і слід було сподіватись. Тобто не дуже...

— Еге ж, але... якщо він опритомнів, то все гаразд? Усе буде добре?

Пані Гірнек промовисто скривилася:

— Що ти! То ж була Чорна Молотарка. Його обличчя ніколи не загоїться.

Кіті відчула, як на очі набігають сльози:

— Ніколи?!

— Опіки надто серйозні. Кому й судити, як не тобі! Ти ж сама все це бачила...

— Чому ж... — Кіті спохмурніла. — Тобто... зі мною ж усе гаразд, а мене так само зачепило! Нас обох...

—Тебе?! Тебе не зачепило нітрохи!—пані Гірнек ляснула себе пальцями по щоці й поглянула на Кіті з таким лютим докором, що та замовкла й притулилася спиною до стіни. Позирнувши на дівча вогненними очима василіска, господиня знову заходилася сьорбати чай.

—Я... пробачте, пані Гірнек...

— Не треба. Це ж не ти скалічила мого сина.

— І це вже ніяк не можна виправити? — запитала Кіті. — Тобто... якщо лікарі не можуть нічого вдіяти, то нехай щось зроблять чарівники!

Пані Гірнек хитнула головою:

— Ні. Такі сліди залишаються назавжди. Та й чарівники навряд чи погодяться допомогти нам.

— Вони повинні це зробити! — насупилася Кіті. — Повинні! Те, що зробили ми, вийшло випадково. А те, що зробив він, — умисний злочин! — її душа запалала гнівом. — Він хотів убити нас, пані Гірнек! Суд мусить це зрозуміти! Ми з Якубом розповімо їм про все. Через місяць, на слуханні — адже тоді йому буде вже краще? Ми доведемо, що пан Теллоу бреше, і його запроторять до Thyepa! Тоді вони знайдуть спосіб вилікувати Якубові обличчя! Ось побачите, пані Гірнек!

Навіть у гніві Кіті відчувала, що за дурниці вона каже. Та водночас те, що відповіла їй пані Гірнек, стало для дівчати несподіванкою.

—Якуб не піде до суду, люба. І ти не ходи. Твої батьки цього не хочуть, і вони мають рацію. Це необачно.

—Але ж ми мусимо піти туди! Пояснити!..

Пані Гірнек потяглася через стіл і накрила своєю великою рожевою долонею руку Кіті:

— Як ти гадаєш, що станеться з фірмою «Гірнек і сини», якщо Якуб судитиметься з чарівником? Пан Гірнек за двадцять чотири години втратить усе, що має. Вони зачинять наш заклад. Чи продадуть його Ярославові, або ще комусь із наших конкурентів... До того ж, — вона сумно посміхнулась, — навіщо це робити? Нам нізащо не виграти цієї справи.

Якусь мить Кіті була надто приголомшена, щоб відповісти.

— Але ж мене викликали до суду! — нарешті промовила вона. — І Якуба теж!

Пані Гірнек стенула плечима:

— Такий виклик завжди легко скасувати. Влада воліє, щоб її не турбували такими дрібницями. Двоє дітлахів з простолюду? Навіщо владі марнувати на них свій дорогоцінний час? Послухай моєї поради, люба. Не ходи до суду. Нічого доброго з цього не вийде.

Кіті не піднімала очей від подряпаного стола.

— Але ж це значить, що він... пан Теллоу.. вийде сухим із води! — тихо сказала вона. — Я не можу... це буде несправедливо...

Пані Гірнек раптово встала. Її стілець, рипнувши, посунувся назад.

— Тут не йдеться про справедливість, дівчатко моє, — сказала вона. — Йдеться про здоровий глузд. Будь-що, — вона підхопила однією рукою миску з шаткованою капустою й підійшла до печі, — ще невідомо, чи справді панові Теллоу вдасться вийти сухим із води.

Вона нахилила миску —

1 ... 31 32 33 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Око ґолема, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Око ґолема, Джонатан Страуд"