read-books.club » Фентезі » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"

289
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 119
Перейти на сторінку:
мене, коли я потребував, щоб мене хоч трохи підбадьорили, ти боявся одвічної правди, ти — проклятий боягуз, але зараз ти у моїх руках! Що забрало слуг? Що змусило їх так гучно верещати?.. Не знаєш, га? Скоро дізнаєшся! Дивись на мене, слухай, що я кажу! Ти думаєш, що справді існують такі речі, як час і простір? Ти уявляєш, що є такі речі, як форма чи матерія? Кажу тобі, я сягнув глибин, яких твій нікчемний мозок навіть не може уявити! Я зазирнув за межі пут вічності і прикликав демонів із зірок… Я підкорив собі тіні, які мандрують між світами, сіючи смерть і безумство… Простір належить мені, чуєш? Ті істоти полюють на мене — ті, що поглинають і знищують, — але я знаю, як їх уникнути. Вони дістануть тебе, як уже дістали слуг. Ворушишся там, містере? Я ж казав тобі, що рухатись небезпечно. Ти досі живий, бо я наказав тобі сидіти спокійно, — живий, щоб побачити ці видива і вислухати мене. Якби ти заворушився, вони б уже давно заявилися по тебе. Не бійся, вони тобі не зроблять боляче. Вони й слугам не завдали болю — то вигляд цих демонів змусив їх кричати. Мої тваринки не надто гарні, бо вони приходять з місць, де естетичні стандарти, скажімо, геть інші. Розчинитися — це цілком безболісно, запевняю тебе, але я хочу, щоб ти їх бачив. Я майже побачив їх, але я знаю, як зупинитись. Тобі нецікаво? Я завжди знав, що ти не науковець! Тремтиш, га? Тремтиш від прагнення побачити тих досконалих істот, яких я відкрив? То чому ж не рухаєшся? Стомився? О, не турбуйся, друже, бо вони вже близько… Дивись! Дивись, чорт забирай, дивися!.. Просто над твоїм лівим плечем…

Решта історії дуже коротка і може бути відомого вам із газетних заміток. Поліція почула постріл у старому будинку Тіллінґаста і знайшла нас там — Тіллінґаста мертвого, а мене непритомного. Вони заарештували мене, бо в руці я стискав револьвер, але звільнили через три години, коли з’ясувалося, що Тіллінґаст помер від серцевого нападу, і побачили, що мій постріл був спрямований на смертоносну машину, яка, геть знищена, стояла на підлозі. Остерігаючись, що судмедексперт сприйме усе скептично, я небагато розповів з того, що бачив, але з ухильних відповідей лікар зробив висновок, що мене, безсумнівно, загіпнотизував мстивий і спраглий вбивства безумець.

Хотілося б вірити лікарю. Це допомогло б моїм розхитаним нервам, якби я міг уникнути своїх теперішніх думок про повітря довкола і небо наді мною. Я ніколи не почуваюся на самоті, ніколи не почуваюся затишно, а коли я втомлений, мене іноді непокоїть страхітливе відчуття, що мене переслідують. Один простий факт не дозволяє мені повірити словам лікаря — поліція так ніколи й не знайшла тіл тих слуг, убивцею яких визнали Кровфорда Тіллінґаста.

Храм

Рукопис, знайдений на узбережжі Юкатану

Двадцятого серпня 1917 року, я, Карл Гайнріх, граф фон Альтберґ-Еренштайн, капітан-лейтенант військово-морських сил Імперії і командир субмарини U–29, довіряю цю пляшку і записи в ній водам Атлантичного океану у незнаному мені місці, але, мабуть, поблизу 20-го градуса північної широти і 35-го градуса західної довготи, де на дні океану лежить мій виведений з ладу корабель. Я роблю це через власне бажання донести до загалу деякі неординарні факти, з огляду на те, що навряд чи я виживу, щоб розповісти про це особисто, оскільки став заручником обставин настільки ж загрозливих, наскільки й надзвичайних, які включають в себе не лише безнадійну аварію U–29, але й катастрофічне ослаблення моєї залізної германської сили волі.

Ополудні 18 липня я передав по радіо на U–61, яка тримала курс на Кіль, що ми торпедували британське вантажне судно Вікторія на маршруті Нью-Йорк — Ліверпуль на 45° 16´´ північної широти і 28° 34´´, дозволивши команді повантажитись на шлюпки, щоб отримати хороші кадри у нашому фільмі для адміралтейства. Корабель затонув вельми мальовничо — спершу носова частина, здіймаючи корму високо над водою, аж поки корпус не піднявся перпендикулярно до морського дна. Наша камера нічого не пропустила, і я шкодую, що така чудова плівка ніколи не потрапить у Берлін. Після цього ми розстріляли шлюпки з кулеметів і занурились.

Коли вже перед заходом сонця ми спливли на поверхню, на палубі лежало тіло моряка, чиї руки намертво вчепилися в поруччя. Бідолаха був молодий, смуглошкірий і дуже вродливий; здається, італієць чи грек, безсумнівно, з команди Вікторії. Вочевидь, він шукав порятунку на тому самому кораблі, який потопив його власний, — ще одна жертва несправедливої війни, яку англійські свині розв’язали проти нашої славної Батьківщини. В надії зняти якийсь сувенір, наші обшукали його і в кишені куртки знайшли вельми незвичайний шматок слонової кістки, на якій була вирізьблена увінчана лавровим вінком голова юнака. Мій помічник, лейтенант К’єнце, вважав що ця річ має величезну історичну і художню цінність, тому забрав її собі. Ні він, ні я не могли собі уявити, як вона взагалі змогла опинитися у власності простого моряка.

Після того як мерця викинули за борт, відбулося два інциденти, які неабияк стурбували команду. Очі хлопця були заплющені, але коли його тіло почали тягнути до краю палуби, вони раптом широко розплющились, і багатьом здавалося, що вони пережили дивну ілюзію, ніби очі непорушно і насмішкувато втупились у Шмідта і Ціммера, котрі тієї миті схилилися над трупом. Боцман Мюллер, вже старший чоловік, якому б належало бути мудрішим за інших, якби він не був забобонною ельзаською свинею, був настільки вражений, що продовжив стежити за тілом, навіть коли воно було вже у воді, і присягався, що, занурившись на невелику глибину, мрець розправив зсудомлені кінцівки і, набувши пози плавця, стрімко поплив від човна у південному напрямку. Нам із К’єнце не дуже сподобались ці вияви селянської тупості, і ми висловили команді сувору догану, особливо Мюллерові.

Наступного дня через раптове нездужання частини екіпажу атмосфера на кораблі була вкрай неспокійна. Вочевидь, вони страждали від викликаного довгим плаванням нервового зриву, їм усім снилися жахіття. Кілька чоловік здавалися вкрай пригніченими і дезорієнтованими; впевнившись, що ніхто з них не симулював свою недугу, я звільнив їх від виконання обов’язків. Море було неспокійне, тож ми занурились на глибину, де не так сильно дошкуляли хвилі. Тут було відносно тихо, попри незрозумілу підводну течію, якої ми не могли знайти на жодній з наших океанографічних карт. Стогони хворих дратували все більше; але оскільки не виглядало на те, що вони деморалізували решту команди, ми не вдавались до екстремальних заходів. У наших планах було залишатися на місці і перехопити лайнер Дакія, згаданий у повідомленнях наших агентів з Нью-Йорка.

Рано-вранці ми піднялися на поверхню і виявили, що шторм дещо стих. На північному обрії виднілися дими з труб бойового корабля, але на такій відстані ми почувалися в безпеці — надто з нашою здатністю зануритись під воду. Значно більше нас хвилювали балачки боцмана Мюллера, які до ночі стали геть дикими. Він перебував у жалюгідному інфантильному стані, белькотів щось про видіння мертвих тіл, які пропливають повз ілюмінатори; тіл, які з цікавістю в них зазирають, казав, що в цих роздутих тілах він упізнавав

1 ... 31 32 33 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"