Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

- Що, суко, думала, сховаєшся від мене? – клекотів жовчю такий знайомий голос. – Я тебе поки попереджаю: або ти повертаєшся до мене мирно, або я тебе насильно притягну за твої довгі пасма.

Нестор телефонував із невідомого номера, не взяти слухавку було неможливо. Раптом щось із мамою, не дай боже, трапилося. Але тепер пошкодувала, що відповіла. І скинути не могла.

Ліна злякалася. Вона підкорювалася стільки років одній людині, а тепер чути від неї погрози було до біса лячно.

Її рудий велет вже також прокинувся і дивився насторожено. Його міць, сила, така насичена сміливістю аура, певно, давала їй якусь хоробрість.

- Несторе, я все вирішила. Нам варто розійтися. Я шукатиму адвоката. Але на твоє сумнівне майно, зароблене нечесним шляхом, я не претендую. Заберу лише свої речі згодом, - начебто впевнено й твердо говорила. Ще й Самір узяв її долоню, погладжував, ніби свою енергію передавав.

- Якщо ти хоч слово комусь мовиш про мої справи, то я тебе засаджу за ґрати на довічне або в божевільню. І, звісно, ти ні на що не претендуватимеш! Якщо ти надумала переписати на когось все, що на твою мамцю оформлено, тебе закопають живцем. І не роззявляй рота на мерс. Я присягаюся, що й твої фірмові туфлі тобі не віддам, хай краще гризуть їх собаки. Даю тобі тиждень погостювати у твоєї мами й подумати, чи ти дійсно хочеш піти від мене. Але знай, нікчемо, що за тобою стежать, - і відключився поганець.

- Це був Нестор, - поглядом побитої собаки глипнула на Саміра.

- Треба його якось приструнити, - замислено промовив той, хто насправді був їй опорою. – Будемо їхати, подумаємо з Ярою, як надавити на цей гнійник, щоб його розірвало.

- Він сказав, що за мною стежать,  - не могла заспокоїти свій розбурханий емоційний стан.

- Можливо, збрехав. Але не бійся, крихітко, - підійнявся з подушок, пригорнув до себе. – Я захищатиму тебе. Байдуже, із ким злигався твій колишній: чи з демонами, чи з бандитами, чи сам по собі. Я нікому не дам тебе скривдити.

Це було щемно й ніжно. Однак Ліні хотілося поставити йому багато особистих запитань. То вони зустрічаються вже чи як? Що буде після того, як дістануться того переходу? Попрощаються і все? І як далеко все може зайти між ними? Але ж не час був.  

- Головне, встигнути, щоб маму не скривдили, - промовила Ліна.

Треба було вставати, збиратися й вирушати. Тож розірвали обоє із неохотою ці дружні, чи не зовсім, обійми.

Дорогою розмова не клеїлася. Набундючена Яра всунула навушники у вуха й не виявляла жодного бажання спілкуватися.

Ліна усе ніяк не могла викинути із голови роздуми про майбутнє їхніх стосунків, якщо воно буде взагалі. «Хвилюйся краще за маму», - гримнула сама собі вголос, коли Самір на заправці пішов знову їй по каву.

Зиркнула у дзеркало заднього виду на Яру. Юне демонічне створіння вийняло навушники з вух і також втупилося в Лініні очі.  

- Ти щось сказала?  - недружній був тон чомусь, роздратований і злий.

- Та то я собі. Ти сердишся на мене за щось, Яро? -  Ліна повернулася до неї, дивилася прямо в очі.

- Є трохи, бо через тебе розділилася команда. І Рой тепер сам. Він сильний перевертень, але один супроти двох демонів. Не знаю навіть, як воно буде.

- Тобі подобається Рой? – дивне було питання. Але в серці Ліни, напевно, вже проросли паростки закоханості, бо їй здавалося, що усі навколо підпадають під цю магію кохання.

- Ні, ми добрі друзі, - начебто потеплів трохи її голос. - З дитинства знайомі. Наші Доми завжди були союзниками та підтримували один одного.

І замовкла, щось розмірковуючи, аж лоба насупила. А потім зважилася й запитала.

- Ліно, ти ж розумієш, що люди не потрапляють у світ демонів, навіть ті, які мають краплю відьомської крові? Лише після смерті душа людини може потрапити в наш світ, та й то не факт, – не було звинувачень чи осуду в голосі Яри. Проте все одно у Ліни чомусь гіркота підкотила під саме горло.

- Я й ні на що не сподіваюся, Яро. Хоча твоєму дядькові варто було б спочатку якось окреслити взаємини між нами. Бо залицяється і фліртує зі мною, однак ніякої конкретики, - і не хотілося його обговорювати, поки він робив Ліні її улюблену каву, але ж само собою вийшло.

- Можливо, він просто намагається зцілити тебе від тих токсичних стосунків? Ти ж навіть сама не розумієш, наскільки вони були руйнівними для тебе, - дивно було таке чути від начебто ж підлітка.

До того ж така категоричність трохи зачепила Ліну. Що  вона може зрозуміти. Коли ледь зводиш кінці з кінцями. Живеш у тому гуртожитку із безсмертними тарганами. Коли мізерні гонорари за знімання витікають, мов пісок крізь пальці. І чотири роки носиш потріпані чоботи. А тут він. Заможний, владний, весь у брендах.

- Що ти можеш про мене знати… - гірко зітхнула.

- Я знаю про тебе багато чого, Ліно. Ось дивись, - і просунулася між сидіннями наперед, тицяючи ніжними пальчиками у планшет. – Мені вдалося залізти в базу Корпорації. Ну, не без допомоги одного знайомого янгола, який в мене закоханий. Ти ж, звісно, не знаєш, як саме Корпорація володіє інформацією про ваше життя-буття. Але тут неймовірно цікава схема. Вводимо твої дані, початкову інформацію про тебе. Поглянь, увесь твій життєпис, по цьому посиланню переходиш і гоп. Уся інформація, ключові точки життєвого шляху навіть відтворюються на відео. Тут головні події показані, твоє минуле, а ось сотні цих розгалужень – це можливі варіанти твоєї долі в майбутньому. Ти, звісно, сама обираєш яким маршрутом іти. Але достатньо проаналізувати деякі події твого життя, щоб зрозуміти, що ти жила із тираном та деспотом.