Читати книгу - "Війна світів. Невидимець"

Мені прикро це згадувати й писати про це, однак я повинен розповісти все, як було. Мою жорстокість і мій гнів, що взяли гору наприкінці наших страждань, легко засуджувати тим, хто не стикався з темними і страшними пригодами життя й не знає, що таке добро і зло й до чого можуть довести муки. Тільки той, хто сам пройшов через це, хто сходив до первісного життя, може виправдати мій вчинок.

Ми зі священиком у темряві сперечалися, штовхались і видирали один в одного їжу й питво, а тим часом надворі в ямі під немилосердно пекучим червневим сонцем марсіани залагоджували свої химерні справи.

Я довго не наважувався підходити до шпарини; а нарешті підійшовши, помітив, що з’явилося ще три бойові триноги. Марсіани встановили навколо циліндра якесь нове приладдя. Друга багаторука машина, вже зібрана, обслуговувала якийсь невідомий пристрій. Корпус його скидався на дійницю для молока; над ним колихався ківш, схожий на грушу, з якого до казана внизу сипався білий порошок.

Щупальце багаторукої машини керувало цими коливальними рухами, а дві руки копали глину й закидали її до ковша; тим часом інша рука час від часу відчиняла дверцята і вигрібала з машини руду жужелицю. Ще одне сталеве щупальце колінчастою трубою переправляло порошок із казана до якоїсь посудини, прихованої від мене купою голубуватого пилу. Із тієї невидимої посудини здіймалися прямовисні пасма зеленого диму. У цю мить багаторука машина з тихим мелодійним дзвоном витягла, наче телескопну трубу, щупальце, що доти стирчало тупим патрубком, і сягнула ним за купу глини. За секунду щупальце підняло догори ще не охололу блискучу алюмінієву плиту і поклало на великий стос біля ями.

Від заходу сонця до появи перших зірок ця вправна машина виробила зі звичайної глини понад сотню таких плит. Купа блакитного пилу зростала, ставши вже вищою за краї ями.

Контраст між спритними й складними рухами цих машин та вайлуватим і важким повзанням їхніх господарів був такий великий, що мені довго здавалися істотами не марсіани, а ці механізми.

Коли до ями вперше принесли впійманих людей, біля отвору був священик, а я сидів на підлозі і напружено прислухався. Раптом він одскочив назад, і я похолонув, злякавшися, що нас помітили. Священик, тихо ступаючи поміж черепками, підійшов до мене і присів поруч. Він не міг і слова сказати, тільки розмахував руками; а його страх передавався й мені. Він показував, що поступається місцем біля отвору. Цікавість додала мені духу; я підвівся, переступив через священика й припав до шпарини. Спочатку я не міг нічого розгледіти. Уже западали сутінки, зорі блимали, але зелені спалахи від машини, що виробляла алюміній, освітлювали яму. Дивне враження справляли ці зелені відблиски й чорні тіні. Вгорі літали байдужі до всього кажани. За блакитним пилом не було видно марсіан. В одному кутку ями стояла бойова машина з укороченими ногами. Раптом серед гуркоту машин почувся людський голос. Спершу я подумав, що це мені тільки видалось.

Вгледівшись, я помітив, що під ковпаком триноги сидить марсіанин. У спалахах зеленого світла видніли його шкіра і блискучі очі. Раптом я побачив, як довге щупальце простяглося до металевої клітки позаду корпусу і підняло звідти щось темне. Пролунав пронизливий крик, і жертва затріпалась на тлі зоряного неба. Коли вона трохи опустилася, у зеленому світлі я побачив, що це людина. На мить її ясно освітило. Я помітив, що це чоловік середнього віку, кремезний, рожевощокий, гарно вдягнений. Певне, ще три дні тому він посідав неабияке становище в суспільстві, упевнено й статечно ходив по землі. Я бачив його широко розплющені очі та блиск огню на його ґудзиках і на ланцюжку від годинника. Він зник за купою пилу, й на хвилину запала тиша. Потім пролунав зойк, а за ним — тривале, вдоволене гугукання марсіан...

Я поповз назад, схопився на ноги і, заткнувши вуха, кинувся до посудомийні. Священик, зіщулившись і обхопивши руками голову, мовчки сидів у кутку. Він, мабуть, думав, що я хочу покинути його тут самого, і, голосно скрикнувши, кинувся за мною.

Ми сиділи в посудомийні, борючись із жахом та шаленим бажанням визирнути у шпарину, і я не міг придумати жодного способу втекти звідси, хоча добре знав, що треба негайно щось робити. Та наступного дня я вже спокійно зважив усі обставини. На священика надії не було: страх позбавив його тями, і він міг діяти тільки імпульсивно. Власне, він майже став твариною. Отже, я мав покладатися лише на себе. Але зрештою я дійшов висновку, що хоч яке жахливе наше становище, все ж воно не безнадійне. Адже ж могло бути так, що марсіани отаборилися в цій ямі тимчасово. А навіть якби й надовго — то нам усе-таки могла випасти нагода втекти: не весь же час вони охоронятимуть яму! Я дуже добре обдумав план підкопу, але була небезпека потрапити на очі вартовій тринозі. Та й копати мені довелося б самому, на священика не було сенсу розраховувати.

Якщо не помиляюсь, десь за три дні я побачив, як убили хлопця. Це був єдиний випадок, коли я бачив, як харчуються марсіани. Після того я майже цілий день не міг підійти до шпарини. Я вийшов до посудомийні, відчинив двері й кілька годин якомога тихіше колупав сокирою землю. Коли я видовбав уже футів зо два, земля раптом осіла. Я завмер і довго лежав на підлозі, боячись поворухнутися. Не зважуючись довбати далі, я облишив надію на підкоп.

Мушу сказати, перше враження від марсіан було таке, що людям нізащо їх не перемогти. Та десь на четвертий чи п’ятий день я почув щось подібне до гарматних пострілів.

Була пізня ніч, світив місяць. Марсіани забрали машину для копання землі й кудись зникли. Трохи далі від ями, за насипом, стояла бойова тринога, а багаторука машина працювала й далі в тому кутку ями, що був під нашою шпариною. В ямі було темно, тільки багаторука машина давала слабкі відблиски, і блідо світив місяць. Тишу порушував лише брязкіт машини. Ніч була спокійна. Десь завив собака, і це насторожило мене. А тоді долинув дуже виразний гуркіт, ніби постріли важких гармат. Я нарахував шість вибухів і після тривалої перерви — ще шість.

Розділ IV

Смерть священика

Це сталося на шостий день нашого ув’язнення. Я крадькома дивився в шпарину і раптом,