Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

вугілля, найкраще буде поздирати мостини з підлоги в дальніх кімнатах будинку й рами з вікон, і балки, яка різниця, якщо його й так знесуть, прибирати, підмітати, часом ховати свічки з вівтаря і бити себе в груди і дзвеніти дзвониками, допомагаючи під час служби, я не чую, я не вмію розмовляти, що вам іще треба, зі статтю було найважче, але я — сьома стара, мій член — лише безглуздий шмат м’яса з волоссям, який потроху зсихається і мало чим відрізняється від Даміаниної вульви. Коли світить сонце чи дме вітер, ми вішаємо пелюшки немовляти Ірис на подвір’ї понівечених святих, щоб вони висохли і провітрилися і дитинка Ірис не лишилася без чистого одягу. Ми кличемо Амалію, яка блукає іншими подвір’ями у пошуках пальця, щоб вона забрала сухі пелюшки.

Даміана дуже зсохнулася. Вона стала круглішою й легшою. Вона, як і я, втратила мову: каже лише «хоцю сьпатки», «нян-ням мамуня», «ше ням-ням», «хоцю каки», а ще ніжно розважається із сосками Ірис, хапає їх своїми шорсткими пальцями, бавиться ними, жує своїми беззубими яснами, слинить їх, сміючись, тому що зосередила весь усесвіт між цими двома точками задоволення, які ув’язнюють Ірис усередині цієї мари, яку ми для неї вигадали, щоб вона принесла нам такий бажаний урожай — свого сина, нашу чудодійну дитину, яка забере нас усіх до неба, оминувши глибокий сон смерті, якого бажано уникнути, мого сина, сина дона Херонімо, який продовжить наш рід. Ми огортаємо себе розмовами про менструальні кровотоки, про прадавню мудрість щодо ефективності тих або інших кашиць чи мазей, про атласні стрічки і клейонку для ліжка. Ірис так само зазнає трансформацій, замінюючи одне втілення іншим, зовсім не пам’ятаючи про попереднє, немовби її пам’ять була зроблена з такого слизького матеріалу, що жодним спогадам за неї було не вчепитись. Вона більше не Хіна, пантера Бродвею й наречена Велетня. Вона не пам’ятає Велетня. Тепер вона цілковито Даміанина мама. Ні на секунду Ірис не полишає цієї нової гри, яка повністю замінила попередню.

Але що робити зі шкаралупою Ірис, цим безглуздим вмістилищем, щойно воно виконає своє конкретне дітородне призначення? Я не можу допустити, щоб подальші втілення стирали попередні, аж доки роздроблена й розділена Ірис зовсім не розчиниться, а її частинки ховатимуться у згортках мертвих старих чи під нашими ліжками, мені теж подобається зберігати безглузді предмети в себе під ліжком: рукописи, які я ніколи не опублікую, нотатки, зошити, списані тим, що в мій час називали роздумами, вирізками з критичних статей, де згадувалося моє ім’я, моє ім’я я зберігаю ще й поміж старого мотлоху, який накопичується в мене під ліжком, я жадібна, я не хочу, щоб інші старі вкрали в мене шматки непотрібної шкаралупи Ірис, я хочу її всю собі. Для цього я й готую цей будиночок. Я знайшов його серед старих речей Брихіди і сховав раніше, ніж матінка Беніта побачила, що я роблю. Це маленька музична скринька, дерев’яне швейцарське шале. Якщо підняти дашок, що кріпиться на двох завісах, грає «Венеційський карнавал». Це єдина мелодія, яку він грає. Мені вдалося скомпонувати її, покрутивши пружини. Він майже готовий. У теплому підвалі, поки Ірис безсоромно світить цицьками, годуючи Даміану, яка ніколи не наїдається, я займаюся тим, що розфарбовую фасад шале: уявний сніг на даху й комині, дерев’яні пташечки, червоні фіранки в зелений горошок, підібгані з обох боків, між ними я приклеїв шматок дзеркала, щоб показати цим можливість зазирнути всередину і роздивитися інтер’єр. У цей інтер'єр я маю вписати Ірис. Тому що я вирішив заволодіти тим, що залишиться від Ірис після народження, щоб вона продовжувала існувати всередині в ролі іграшки. Разом із Даміаною. Коли народиться справжня дитина, призначенням Даміани буде залишатися поруч із безглуздою шкаралупою Ірис… У швейцарському шале вони спатимуть обійнявшись — бранки власних ніжностей, які вони вдосконалюватимуть, їм закриють усі виходи, бо вони стануть непотрібними… Вони не захочуть виходити, вони боятимуться всього, що перебуває за межами цього середовища, у якому вони житимуть, зв’язані своєю грою. Так, Ірис, тобі сподобається жити в будиночку з Даміаною більше, ніж за його межами. Часом я відчинятиму дашок, щоб подивитися на вас, і ти чутимеш «Венеційський карнавал». Він здаватиметься тобі дуже гарним, присягаюся, його ненав’язливий дзенькіт сподобається тобі більше за ті твої фруґи і джерки[29], які ти танцювала у вікні на горішньому поверсі, тому що повторенням своєї чіпкої мелодії швейцарське шале змусить тебе забути все інше, повністю відкинувши твій внутрішній світ, залишивши саму лише шкірку, замкнену в цьому останньому втіленні, визначеному обмеженим, єдиним, банальним простором, підсиленим «Венеційським карнавалом». Клянуся, я заздрю твоєму існуванню всередині музичної скриньки. Я збережу це твоє останнє втілення, не даючи тобі втекти і перетворитися на щось інше, воно буде лежати в пакунку під моїм ліжком разом із безглуздими відсортованими й класифікованими паперами, поруч із іншими речами, які я хочу зберегти, бо це мої речі, я — сьома стара, твоя безстидність доводить мені це щодня.

***

Я хотів спуститися до підвалу, бо подумав, що в ту мить ти була сама. Я хотів показати тобі швейцарське шале, щоб ти почала його жадати: запросити тебе туди, щоб ти позазирала у дзеркало вікна, порозказувати тобі різних побрехеньок про вишуканість інтер'єру, щоб ти переказала їх Даміані, й ви вдвох, так, щоб ніхто з нас не знав, почали благати мене, щоб я дав вам погратися швейцарським шале, яке ви поступово переберете у своє життя, і зрештою, ввійдете в нього через крихітне дзеркальце дверей.

Я не зійшов у підвал, я зостався в тіні слухати вас, дивитися на тебе і твоє огидне немовля, яке зараз не твоє немовля, бо воно не каже «хоцю сьпатки», «пі-пі», «ка-ка», воно каже: американці здійснили бомбардування околиць Ханоя, Онассіс заявляє, «Panagra» — авіалінія сучасних людей, Сальвадора Альєнде до влади, мініспідниці заборонили у столичному кафедральному соборі, інтелігенція повинна взяти участь у цьогорічному зборі цукрової тростини, заявляє Фідель Кастро, Фі-дель, Каст-ро, Кастро, добре вивчи букви, Ірис — К-А-С-Т-Р-О, а, як у слові «Кастро», скажи мені, де вона в цьому слові — «Микита», правильно, ось а, бачиш, ти не дурна, але нащо тобі знати, чому скинули цього Микиту, якщо ти досі не вмієш добре читати, краще почекай перед тим як ставити запитання, чому все так відбувається, але ж якщо я вже вмію читати, Даміано, хоча й не бігцем, я вже майже не помиляюся, хіба не бачиш, ось