Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Дрого

Ми летимо до Греції. Має відбутися захід, попросту сходка, між Істинними та Волхвами. Данина примиренню, що конфлікт вичерпано. Обов'язкова умова - присутність усіх представників обох сторін зі своїми парами. Мене ця умова злегка напружувала, не хотілося тягнути туди Анну. Але, з іншого боку, всі мають бачити, що вона моя, та щоб жодна падла не надумала навіть намагатися до неї сунутися. До того ж уся ця тяганина з Істинними почалася після моєї появи у світі людей. Перелякалися, як їх тут називають посвячені люди, вампіри, що захочу захопити владу. Без зайвої скромності, я найсильніший Волхв у цьому світі. Але воно мені не треба від слова "зовсім". Усе, що потрібно, у мене вже є. Владою я награвся і тупо втомився. Хочу спокою хоча б на найближче століття.    

Навпроти сидить моя улюблена дівчинка. Така гарна в чорній обтислій сукні і в кольє на шиї з чорними діамантами. Ще на ній одна каблучка з унікальним каменем, не звичайна цяцька, але про це їй знати не обов'язково. А ось посвятити Анну в наші реалії настав час.  

Владар із Лізою усамітнилися в кімнаті відпочинку. Я б із задоволенням зараз помінявся з ними місцями, щоб насолодитися своєю дівчинкою. Постійно її хочу. Але доведеться потерпіти, перш за все вона повинна знати, що на неї чекає.

І я почав розповідати їй "страшну казку". Мій рідний світ Валонт. У ньому співіснують дві найсильніші в усіх світах раси. Істинні та Волхви. Стародавні. Маги. І ті, й інші володіють магією. Хто більше, хто менше. Різниця лише в тому, що Істинним для підтримки життєвих сил необхідно пити кров будь-якої живої істоти, вбирати частинку душі. У Волхвів же замість душі демон, який і наповнює їх життєвою енергією. Такі як я, Владар та інші вищі Волхви внутрішнього демона вміли випускати назовні. Видовище для непідготовлених, зокрема людей, моторошне. І витрати великі. Нижчі Волхви - тіні, у яких мало магії, цього робити не могли.

Це вступна інформація. Основні події почалися вже після мого ефектного відходу з рідного світу. Злиняв я з Валонта через батька, бачення якого мого подальшого життя кардинально відрізнялося від мого.

Отже, Імператор вигнав шістдесят вісім Істинних за неприпустимі порушення у світ людей. Для контролю слідом відправив тридцятьох Волхвів, зокрема Владара, і сто тіней. Життя у світі смертних не мало змінитися від присутності Стародавніх рас. Волхви мали підтримувати баланс сил. Насправді самоуправець просто позбувся непридатних йому магів.

Волхви вирушили слідом за Істинними за кілька днів. Вигнані навіть не думали виконувати волю Імператора. Вони активно окупували владу до рук, а людей жорстоко винищували. Спокійно втихомирити їх не вийшло. Почалася війна. Після значних втрат, обидві сторони вирішили, що потрібно закруглятись і уклали мирний договір, з великою кількістю пунктів обмежень для обох сторін.

Я ж, поблукавши різними світами, вирішив влаштуватися в Гродосі. Перехід-кільце віддав на зберігання Владару. Мене влаштовував цей світ дикунів до появи однієї блондинистої особи. Точніше, її зникнення. Довелося залишати насиджене місце і поповнювати ряди вигнанців у світі людей, що й призвело до причини нашої сьогоднішньої обов'язкової присутності на сходці Древніх. Владар вирішив усі питання з незадоволеними моєю появою Істинними. Залишилося лише поставити крапку.

Анна вислухала мене спокійно, не перебиваючи. Що не дивно - після її переміщень між світами та просторі, будь-яка фантастична для неї інформація сприймалася вже розважливо.

- А там будуть люди? Чи тільки всі ваші... ці... всемогутні? А я буду єдина...? Людиною...? Буду? - сумбурно, але вона зуміла з усієї моєї розповіді відокремити й поставити найпровокаційніше запитання!

- Весь обслуговуючий персонал люди, - змушений був сказати правду - все одно помітить.

- Зрозуміло! - її задумливий вираз обличчя насторожував, - А у твоєму світі були люди?

- Так, - відповідаю нейтрально, розуміючи, яке далі буде запитання, і не помиляюся.

- Теж обслуговуючий персонал? - а в очах образа за всю расу хомо сапієнс, навіть сльози в очах з'явилися.

- Гірше, Анно, - знову кажу правду.

Хочу, щоб вона сприймала мене таким, який я є. Вона від мене нікуди не дінеться. Вона моя. Але дівчинка має повною мірою усвідомлювати, що я таке.

- Тоді навіщо ти тягнеш мене туди, де всі дивитимуться на мене, як на нікчемність? - ось такого випаду я точно не очікував.

Вкотре підкорює її вміння мене бентежити. Одиницям це вдається. Менше ніж за секунду Анна опиняється у мене на руках. Переляканий скрик ловлю губами. Кайф. Блаженство. Нірвана. З жодною іншою такого не відчував, а їх було чимало, враховуючи, що живу я навіть не одне століття. Не витримую. Саджаю на себе верхи. Стискаю пружну попку. Вдавлюю у свій ниючий член. Ричу, відриваючись від бажаних губ. Хочу облизати, зацілувати всю. Веду носом по шиї, вдихаючи одурманюючий аромат дівчинки. Хрипло шепочу:

- Ніхто..., - легенько кусаю біля основи, - Ніколи..., - ніжно цілую з майже безневинним під'єднанням язика, - Не посміє, - різко засмоктую оксамитову шкіру, - На тебе не так подивитись чи щось зайве сказати. Порву на місці, - мандрую губами до мочки вуха, не можу припинити куштувати її на смак. 

Слух уловлює здавлений стогін. У всіх світах найкращий для мене звук.