Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

17

- Не люди ми, Анно. Далеко не люди, - долинає приглушений чоловічий голос услід.    

Та я вже це якось зрозуміла! Він мені третій про це говорить. Тільки конкретизувати ніхто не хоче. Пішла у свою кімнату і почала медитувати, розглядаючи стелю. Вистачило мене ненадовго. Незабаром я заснула. Позначався пізній час, та й нервове напруження.

Вранці перше, що я побачила, це Лізу, яка задумливо сиділа на другій половині ліжка. Погляд спрямований у нікуди. Таке нахабне посягання на мою особисту територію мене ні краплі не обурило. Навіть обрадувало. Я звикла жити одна у квартирі в бетонних джунглях. А тут ціла доміна в лісі, без сусідів, зате з туєвою хмарою охорони. Мені не комфортно тут.

- Доброго ранку! А ти чому моє ліжко окупувала, а не з Владом зараз?

- Влад ще вночі помчав вирішувати питання з Істинними, - знизує вона плечима.

Вдруге чую це незрозуміле визначення. Уперше про них заговорив Дрого.

- Істинні? Це хто? - цікавлюся "під шумок".

- Зальотна гнила гілка харчового ланцюжка нашого світу. Але з ними доводиться рахуватися.

- Чому?

Ліза з усмішкою повертається до мене.

- Знаєш, є вислів - сила є, розуму не треба?

- Знаю, - не посміхнутися у відповідь не можу.

- Так от - це не про них, - сумно зітхає, - Ці паразити щільно влаштувалися в нашому світі. І зайняли в ньому доволі міцні позиції, що згубно впливає на звичайних людей. Один раз вони вже перейшли кордони. І тепер, коли Дрого намалювався, вирішили, що було порушено договір, і знову почали права качати.

- Що за договір? - раз пішла така тема, гріх не поцікавитися.

- Мирний. Між Істинними і..., - зам'ялася Ліза.

- І? - підштовхую я.

- Такими як Влад, - хвацько викрутилася!

- Якими такими?

- Ань, відчепись, а!

 - Ти нормальна? Взагалі то це ти сидиш на моєму ліжку в моїй кімнаті. 

 - Так, точно! Я чого прийшла, - схаменулася дівчина, - Твоя вчорашня піца вже ніяка. Зате рожеве шампанське і темне пиво в самий раз. Мені нудно! Давай влаштуємо міні дівич-вечір.

- Ти знаєш, хто вранці п'є шампанське?

- Ну ми то з тобою аристократи, - сміється Ліза, - Давай приводь себе до ладу і спускайся вниз. Чекаю на тебе.

Того дня ми, звісно, зачудили. Доставка ще не раз відвідувала особняк. Весь наступний день я відсипалася. Щоправда більше розкрутити Лізу на одкровення не вдалося. Вона досить красиво переводила теми в нейтральне русло.

Непомітно минули п'ять днів. Ми з Лізою непогано проводили разом час. Потоваришували. Від Дрого не було жодних звісток. Влад теж більше не з'являвся. Якби я жила в себе у квартирі, то давно б подумала, що він мене кинув. Що набридла йому. А так лише страждала від ревнощів. Адже вірність мені ніхто не обіцяв. Тільки від мене її вимагали. Несправедливо якось!

Я сумувала за ним. Він мені снився щоночі. А одного разу сон був особливо реалістичним. Губи, що цілують мене, руки, що обіймають, дуже були схожі на реальні. До мене не одразу дійшло, що це було в за правду. Дрого справді нарешті повернувся. Остаточно прокинувшись, я відразу почала жадібно цілувати його і притискатися у відповідь. Без слів він позбавив мене одягу для сну. Те, з якою жадібністю Дрого пестив моє тіло, багато про що говорило. Він теж сумував. Можливо навіть більше, ніж я. У мене всередині все переверталося від усвідомлення цього. Іншої, інших не було. Відчуваю! Адже так ненаситно накидатися задоволений чоловік не став би? Так любити мене. Не просто наситити свою хіть, а саме насолоджуватися володінням жіночого тіла. Горю, знемагаю, пропадаю. Знову, тільки з ним, втрачаю зв'язок зі світом навколо. Беззаперечно підкоряюся. Руки стиснуті над головою. Тіло пронизує яскравий спалах безмежного задоволення, коли він вривається в мене. Не ніжно. А мені по-іншому й не потрібно. Одночасно впивається в губи. Рухи язика і між стегон синхронні. Мені вистачає не багато, щоб вибухнути на шматочки. Достаток непередаваних відчуттів. Кажуть, що оргазм - це маленька смерть! У моєму випадку - феєрично уматова смерть!

- Сумувала за мною? - через деякий час лунає над вухом.  

- Мммм..., - не можу поки що говорити.

Дрого тихо посміюється.

- Сумувала!

- Агам..., - усе ж таки змогла вичавити із себе.

- Завтра, а точніше вже сьогодні ввечері ти йдеш зі мною на один захід, - він миттєво стає серйозним, - Це важливо! Поїдь купи собі сукню і що вам там ще потрібно на такі випадки. Картку я тобі залишу. Вона твоя. У грошах себе не обмежуй. І будь готова до восьмої.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно